Тричі не вмирати. Спадок

 – Бачиш, як забруднилися?

Худорлявий негайно рухнув на колiна, збираючись обтерти взуття Повелителя рукавом свитки.

– Облиш! – пiдвищив голос вельможа. – Ти прекрасно знаеш, яка ганчiрка менi потрiбна! І ось тобi мое слово: через мiсяць ти або витреш бруд триклятим штандартом, або вилижеш язиком. Але не цi м’якi пантофлi, Босоркуне. Навiть не мрiй! Для недолугих слуг у мене знайдеться вiдмiнна пара чобiт з акулячоi шкiри.

Чорт Босоркун крадькома проковтнув клубок у горлi, неначе вже наперед вiдчув у ротi присмак власноi кровi.

– Я все, що накаже…

– Не треба порожнiх обiцянок, – обiрвав Повелитель. – Просто, виконай те, що я велiв… Зроби менi втiху й отримай нагороду, а не покарання.

Закiнчивши розмову, вельможа в сiрiй трiйцi змахнув полами плаща i ступив уперед, стаючи згустком мороку i зливаючись з тiнню, яку вiдкидала скеля. Танучи i щезаючи в нiй.

Худорлявий швидко пiдiйшов до краю урвища, марно намагаючись простежити за своiм паном. А коли погляд його надибав гнiздо чорного сокола, на виснаженому, хворобливому обличчi чорта з’явилася лиха i пiдленька посмiшка.

Але й тепер неборака не мав талану… В ту мить, коли сопучи вiд натуги, Босоркун прикотив до урвиська важку брилу, соколиха сильним помахом крил виштовхнула обох пташенят з гнiзда i кинулася слiдом. Тож величезна каменюка, що з неймовiрним грюком звалилася вниз, розчавила лише спустiлу, покинуту пташину оселю.

Роздiл перший

– Дана! Дана! Шiдi, рiдi, Дана![2 - Мати-вода! Мати-вода! Наповнюе рiчку, Мати-вода! (Cтарослов.

Навколо догораючого багаття, розкладеного в закрутi неквапливоi Вiвчурки, десятка пiвтора молодих поселянок кружляли в хороводi, хрипкими вiд втоми голосами голосно вихваляючи Богиню Води. І хоч весь iхнiй одяг складався лише з вiночкiв та спiднiх сорочок, а вогонь у багаттi ледь жеврiв, – змокрiла вiд поту льняна тканина щiльно огортала розпашiлi тiла.

Обрядовий танок завели вiдразу, як тiльки загусли сутiнки, – i ось уже котру годину не було в свiтi сили, спроможноi зупинити безумство, що охопило дiвчат.

Вони вже ледь трималися на ногах, коли до вогнища стали пiдходити хлопцi з оберемками хмизу. Навiть не намагаючись розiрвати очманiлу вервечку танцiвниць, парубки жбурнули сухе гiлляччя на дотлiваюче вугiлля просто через голови дiвчат.

Зголоднiлий вогонь в той же час жадiбно накинувся на свiжу поживу – загув, заревiв i вистрiлив полум’яними язиками в небеса.