Тричі не вмирати. Спадок

Наче намагався злизнути з них ще рiдкi, соннi i блiдi зорi. Водночас, немов у подяку парубкам за щедру гостину, просвiчуючи через тканину сорочок i звабливi дiвочi постатi.

Жар вiд багаття зробився настiльки нестерпним, що живий ланцюг здригнувся, подався навсiбiч i замалим не розпався.

Смiючись i повискуючи в удаваному переляку, дiвчата сахнулись вiд полум’я, в останню мить зумiвши зберегти цiлiснiсть кола, пiдхопивши одна одну попiд лiктi. Але тепер чаклунський хоровод втратив кольчужну мiцнiсть, перетворюючись на ажурне плетиво, що вiзерунками прикрашае подоли i вирiзи святкових сорочок.

Схоже, парубки давно очiкували цiеi митi. Стрiмко, як хижий яструб, що кидаеться на безпечно дрiмаючого зайця, вони хутко пiдбiгли до хороводу, вихоплюючи з кола кожен свою здобич…

Подiбно до того ж зайця, котрий, помiтивши небезпеку, з виском валиться на спину i починае щосили молотити заднiми лапами, – дiвчата нестямно верещали i старанно вiдбрикувалися вiд нападникiв, що тягли iх у глиб лiсу.

Але, по мiрi впiзнавання викрадачiв, заполошнi верески стихали, змiнюючись тихими вмовляннями i неголосним бурмотiнням…

У селi, де все i про всiх вiдомо кожному, а особистi симпатii складаються хоч i повiльно, але назавжди, – нiхто не смiе посягнути на чужу дiвчину. Безчельника i гульвiсу громада покарае так, що вовiк охота галабурдити пропаде, ще й iншим заповiдати стане. Добре, як односельчани не покалiчать або й зовсiм не приб’ють пiд гарячу руку!.. А от зi своею любкою помилуватися кращого часу нiж сьогоднi годi й придумати.

У божевiльну нiч напередоднi Івана Купали, вiд дурманячого запаху квiтучоi папоротi, навiть у найнеприступнiшоi дiвчини вивiтрюються з голови батьковi заборони i матусинi напуття… А тому й кiлькох хвилин не минуло, як у верболозах понад рiчкою та на узлiссi запанувала злагода i тиша, котру зрiдка порушувало неголосне потрiскування згораючого хмизу.

Ухопивши в оберемок вдавано лементуючу Ребекку i нашiптуючи коханiй на вухо всi тi заспокiйливi глупства, котрi зазвичай плетуть хлопцi, намагаючись приспати дiвочу пильнiсть, Тарас Куниця прожогом кинувся в лiс.

І випустив здобич з рук тiльки пiсля того, як надiйно заховався у дiбровi вiд зайвих очей. А далi заходився вицiловувати ii з таким запалом i радiстю, як прочанин плащаницю.

Ребекка i не думала комизитися, вiдповiдала на поцiлунки та надмiру вiдважнi пестощi Тараса з пристрастю анiтрохи не меншою.