Тричі не вмирати. Побратими. Роздоріжжя

А здiйснили цей подвиг двi дюжини запорожцiв, якi вцiлiли в шторм, що несподiвано розгулявся на морi, але при цьому втратили запаси iжi, води й амунiцii, а найгiрше – вiдбилися вiд основного загону. Зате наштовхнулися на одиноку бастард-галеру[2 - Тут у значеннi – торгове судно.]. Ось i вирiшили козаки вiд безвиходi та молодечого завзяття, що краще загинути в бою, нiж зiйти з розуму i безславно померти вiд голоду та спраги.

І таки перемогли…

Удача прихильна до хоробрих i вiдчайдушних.

Особливо якщо за плечима воiна смерть, а попереду, на вiдстанi пера шаблi – життя i здобич.

Туркiв порубали всiх. Каторжникiв вiдпустили на волю, розкували i дозволили вистрибнути за борт (на веслах цiеi галери сидiли не невiльники, а засудженi на довiчну каторгу злочинцi-бусурмани), а саме судно пiдпалили, перевантаживши перед цим на чайку тiльки воду, провiзiю та казну. І через тиждень повернулися на Запорiжжя. Шестеро з двадцяти п’яти братчикiв. Решта, хто вiдразу не загинув, вiдiйшли по дорозi додому вiд ран, отриманих в абордажнiй сiчi…

Але скiльки разiв не розповiдав цю iсторiю Копито, завжди знаходився якийсь молодик чи новик, який дозволяв собi посмiхнутися, а то i ще бiльш вiдвертiше висловити недовiру до слiв пiдпилого отамана.

От тодi Терентiй i починав демонструвати новоспеченому Хомi Невiрному, як чинили опiр вiдважним запорожцям турецькi моряки та охоронцi. Використовуючи при цьому бiдолаху, а заодно i всiх тих, хто пробував за нього заступитися, в ролi бусурман.

– ? —

Непийвода рвонув на себе дверi i ледве встиг вiдскочити на бiк. Менш спритнiшим виявився Куниця, що крокував слiдом i не чекав небезпеки. Тарас не встиг ухилитися, тож покотився по втоптанiй землi разом iз козаком, що спиною вперед вилетiв з корчми i збив його з нiг.

А слiдом на вулицю поважно вийшов курiнний Копито. Розпашiлий, розхристаний i дуже сердитий.

– То ти, сучий сину, смiеш казати, що я брешу?!

Терентiй виглядав так, немов його чорти на току молотили.

Довгий, сивий оселедець сповз iз вуха, розвернувся i, як бунчук, накрив половину побуряковiлого вiд злостi обличчя курiнного отамана. А пишнi, вислi вуса стирчали вперед гострими рогами, як у якого-небудь шляхтича або цапа.

– Де ти подiвся, вишкварку? Покажися? – осоловiлим поглядом обвiв майдан перед шинком, але залитi горiлкою очi вже нiчого не бачили.