Тричі не вмирати. Побратими. Роздоріжжя

Тодi засукав рукави i прогарчав сердито: – А ну, хто тут ще хоче мене брехуном обiзвати?! Виходь в коло! Я вам покажу…

– Здоров будь, Терентiю! – ступив вперед Непийвода. – Чого шумиш, друже?

– Іване? То справдi ти?.. Не примара? – курiнний поклiпав очима i насупив брови, зводячи погляд воедино, i якось винувато, наче спiйманий на шкодi, посмiхнувся. – Знаеш, а я тебе стратити збирався… Тебе… Я…

Копито зiтхнув, згорбився i сiв на землю просто де стояв, схрестивши по-турецьки ноги. Зiтхнув ще раз i витягнув кисет.

– Уявляеш? Я… тебе!.. Повiрив, старий дурень, що ти мiг товариша вбити. Не з власноi охоти, звiсно, в хмелю… Але ж закон для всiх один… – похитав головою i стукнув у серцях кулаком по землi. – Горiлка триклята, щоб вона згорiла разом з корчмою i корчмарем! О! – видно ця думка сподобалася курiнному, бо вiн тут же спробував звестися на ноги.

– А-а, то це ти зараз iз нею воюеш? – виказав кмiтливiсть Непийвода.

– З якою це «нею»? – витрiщився на нього Терентiй. – З глузду з’iхав? Я з бабами не воюю!.

. – потiм дурнувато посмiхнувся i поманив до себе Івана. А коли той нахилився, змовницьки прошепотiв: – Бо то вельми небезпечна справа… У них е одна страшна зброя… Будь-якого козака б’е наповал. Жоден не встоiть. Може, чув? Макогiн… Ось!

– І не тiльки чув… – серйозно кивнув Непийвода. – А навiть на власнi очi бачив. А якщо молодиця вже за пательню схопиться… все – гаси лампадки i винось святих з хати… – козак з удаваним переляком озирнувся. – Добре, що iх тут немае.

– Так, – погодився Терентiй, потiм зiтхнув ще разок. – Добре… Напевно.

– Тiльки я не про жiноцтво згадував, – продовжив Непийвода, – а про горiлку.

– Про горiлку? – пожвавiшав Копито, повторно роблячи невпевнену спробу пiдвестися. – Так, так… Ходiмо, вип’емо по чарцi. Згадаемо минуле. Пам’ятаеш, друже, як ми ту гемонську каторгу…

– Пам’ятаю, Терентiю, пам’ятаю. Тiльки давно це було. Дуже давно. Скажи краще, готовий просто зараз згадати тi часи та кiсточки розiм’яти? Готовий з десятком товаришiв супроти двох сотень татар вийти?

– Нудно менi i сумно, Іване!.

. Нi тобi молодицю приголубити, нi бусурмана, хоч будь-якого – щоб зарубати… – невлад пробурмотiв Копито, що продовжував думати про свое. – Не повiриш, я – Терентiй Копито, мало що товариша до страти не… Тебе, мiж iншим!.. Чого шкiришся, як дурний до сиру? Чув уже? Хто розповiв?.. – вiн рiзко пiдвiв голову i неочiкувано тверезо глянув на Непийводу.