Невеличка драма

 – Що це за неповага до жiнки? Ось ваше справжне чоловiче обличчя! Для вас ще одноi революцii буде замало! Який егоiзм i яка висока думка про себе! Чоловiки можуть сумувати, це в них, бачите, вищi пориви, а жiнцi треба тiльки закохатись, i все буде гараздi Так, по вашому, виходить? Вона виконае свою роль… Чоловiки будуть творити, керувати й даватимуть жiнкам щастя закохуватись у себе! Чому ж ви не сказали просто: вийти замiж? Хоробростi не стало? У, гидота! Як ви смiли так думати? Я скiльки разiв казала вам, щоб нiяких розмов про любов мiж нами не було, це умова нашого знайомства.

Вона стояла горда, схвильована й говорила, рубаючи кожне слово. Глибока образа бринiла в ii голосi – може, якраз тому, що Льова своею щирою порадою торкнувся бажання, що нишком мучило ii, розкрив таемницю немудроi мрii, що може прибирати в дiвочiй уявi найхимернiших форм.

– Яка вона прекрасна, – захоплено думав Льова.

Через марнiсть свого чуття до дiвчини вiн фатально почав зазнавати втiхи вiд приниження. А що його постiйне зринання iз соробкопiвського небуття в ту хвилину, коли Марта лишалась самотня, ii не могло не дратувати, то й крику та гдирання в iх розмовах, отже, й таемноi радостi для хлопця було досить. Отак Льова робився добровiльним козлом вiдпущення для Мартиного чорного настрою, послужливою метою для проявiв ii гнiву. Кiлька разiв траплялося, що дiвчина й справдi його вигонила; тодi Льова йшов сповнений гнiтущоi насолоди вiд цiлковитого знищення свого «я», вiд болiсноi образи, що нею жив якийсь час на самотi, потiм починав знову тужити за дiвчиною й знову з’являвся до неi в потрiбну хвилину.

Марта, зненацька заспокоiвшись, стомлено сiла й запитала:

– Та в кого ж, зрештою, закохатись?

Льовi й на одну навiть мить не спало на думку, що – закохайтесь у мене. Але вiн ураз пожвавiшав.

– О, Марто, нащо ви так кажете?.. Ви мали… багато нагод…

– Чекайте! Всi нагоди були нiкчемнi. Студентiв я виключаю, бо кiнчила вже профшколу. Цi хлопцi так, мiж наукою, хотять до речi десь там здобути й дiвчину. Це для них своерiдна, дуже приемна розвага, а головне – це закiнчити школу. Це цiлком законно, – засмiялась вона, – але й я iх теж цiлком законно виключаю. Письменники шукають заразом i матерiалу – це щонайменше гидко.