Невеличка драма

Навпаки, вона навiть посередньо допомагала науцi, дбаючи про вигоди молодого вченого. Але непередбаченi родиннi обставини покликали хатню робiтницю назад на село, звiдки вона була приiхала, i Юрiй Олександрович лишився без жiночоi пiдтримки.

Тодi вiн вирiшив до цього питання вже не вертатись, «Я вже немолодий (йому було тодi двадцять дев’ять рокiв), – подумав вiн, – життя мое визначене й виповнене, спробую обiйтися без цих дурниць». Вiн запровадив суворий режим, фiзкультуру, обливання, i отак протримався цiлий рiк – досi найблискучiший рiк своеi науковоi кар’ери.

Але бажання вiд такого режиму не тiльки не вщухли, а, навпаки, потай змiцнiли, й раптом об’явились у загрозливiй формi. Юрiй Олександрович пiдпав душевному томленню, загальна невдоволенiсть почала його мучити, i сон його зробився неспокiйний. З’явились навiть легенькi кошмари. «Що за чорт, – подумав вiн, – такий дрiб’язок заважае менi спокiйно працювати!» І в нападi легковажностi вiн, сам для себе несподiвано, вчинив за традицiею замах на свою нову покоiвку, що приходила вранцi прибирати йому помешкання, грiти чай та виконувати рiзнi доручення. Але дiстав серйозного одкоша.

Геть спантеличений, вiн вирiшив порадитись iз своею старенькою матiр’ю, що самотньо жила на Подолi, i якiй вiн щомiсяця акуратно висилав грошi поштою, а сам не з’являвся по пiвроку i ii до себе допускав неохоче. Старенька мати страшенно зрадiла передусiм з його вiзити, а крiм того, з довiри до себе вiд сина, якого вона звикла незаперечно божествити.

Цiлковита його одвертiсть у такiй iнтимнiй справi дуже потiшила ii.

– Розумiю, розумiю, Юрочко, – сказала вона. – Оженитися тобi треба, от що.

– Я сам гадаю, що це буде найрацiональнiша рада, – вiдповiв син, походжаючи по хатi. – Але з ким?

– Ох, не знаю я жiнок твого кола…

– Я сам iх не знаю! Але я мiркував собi, може, краще одружитись з якоюсь куховаркою, тобто простою жiнкою, без нiяких претензiй, яка б не дуже заважала менi. Тут, на Подолi, певно знайшлася б така… Як ти думаеш, мамо?

– Та воно з простою, звiсно, менше мороки, тiльки ж там дiти пiдуть, i люди у вас буватимуть.

.

– Ну, з дiтьми ми ще «будем подивитись», як кажуть, а от iз знайомими вийде справдi незручно… Скiльки ще забобонiв, мамо! Ну, гаразд, сам пошукаю.

Вiн довго розважав i не добрав нiчого кращого, як одвiдувати концерти та вечiрки в Домi вчених, де пристойно було з’являтись i де, крiм самих учених, великою кiлькiстю бували iхнi родини.