На нашем сайте вы можете читать онлайн «Невеличка драма». Эта электронная книга доступна бесплатно и представляет собой целую полную версию без сокращений. Кроме того, доступна возможность слушать аудиокнигу, скачать её через торрент в формате fb2 или ознакомиться с кратким содержанием. Жанр книги — Легкое чтение, Любовные романы, Современные любовные романы. Кроме того, ниже доступно описание произведения, предисловие и отзывы читателей. Регулярные обновления библиотеки и улучшения функционала делают наше сообщество идеальным местом для любителей книг.
Невеличка драма

Автор
Дата выхода
26 ноября 2021
Краткое содержание книги Невеличка драма, аннотация автора и описание
Прежде чем читать книгу целиком, ознакомьтесь с предисловием, аннотацией, описанием или кратким содержанием к произведению Невеличка драма. Предисловие указано в том виде, в котором его написал автор (Валер’ян Підмогильний) в своем труде. Если нужная информация отсутствует, оставьте комментарий, и мы постараемся найти её для вас. Обратите внимание: Читатели могут делиться своими отзывами и обсуждениями, что поможет вам глубже понять книгу. Не забудьте и вы оставить свое впечатие о книге в комментариях внизу страницы.
Роман «Невеличка драма» – це історія нещасливого кохання Марти Висоцької та Юрія Славенка. Красива, молода, сповнена сил і мрій, Марта має роботу й власне житло. Проте їй самотньо в місті, яке нещадно її переслідує, вона живе мріями про того єдиного принца, як у романах. До неї навідується багато чоловіків, які прагнуть мати її за дружину або коханку. Однак ні з ким із них Марта не погоджується на взаємини. І ось у це спокійне розмірене життя вривається нове почуття – пристрасть, яке Марта плутає з коханням.
Тут є все: несподіваний секс, марні дівочі сподівання про шлюб, розрахунок і зрада.
Невеличка драма читать онлайн полную книгу - весь текст целиком бесплатно
Перед вами текст книги, разбитый на страницы для удобства чтения. Благодаря системе сохранения последней прочитанной страницы, вы можете бесплатно читать онлайн книгу Невеличка драма без необходимости искать место, на котором остановились. А еще, у нас можно настроить шрифт и фон для комфортного чтения. Наслаждайтесь любимыми книгами в любое время и в любом месте.
Текст книги
Тут вiн познайомився з Ірен, яка йому сподобалась i вiдразу видалася вiдповiдною на ролю серйозноi, розумноi i привабливоi дружини. Вона вiдповiла йому мовчазною згодою, i вiдтодi Юрiй Олександрович вiдчув величезне полегшення. Тепер вiн мав що вiдповiсти своiм розбурканим чуттям, i вони, як це часто з людськими чуттями бувае, ускромились вiд поважноi перспективи майбутнього заспокоення.
– Вона справдi цiкава, – подумав вiн, дивлячись крiзь звоi тютюнового диму на освiтлений профiль Ірен. – Добре було б зараз пiдiйти i так обiйняти ii! Але тодi треба було б говорити про одруження… Вiдкладiмо.
– Ви ще не заснули? – спитала музикантка.
– Заснути! Та я зачарований вашим виконанням, Ірен!
Вона заграла ще Мендельсона й Чайковського, яких Славенко не вiдрiзняв, потiм обернулась до нього й спитала:
– Ви ще маете час?
– На жаль, ще маю тiльки п’ять хвилин, – вiдповiв Славенко, глянувши на годинника.
– То симфонiю Грiга, яку я вивчила, заграю вам iншим разом, – сказала Ірен, сiдаючи коло нього.
– Я цiлком з неi вдоволений, – сказав молодий учений. – Чергова серiя спроб кiнчаеться цими днями. Вона трохи затрималась через невстаткованiсть нашоi лабораторii. Наступну серiю, безпосередньо з попередньою зв’язану, гадаю розпочати зразу ж. По тiм того, Ірен, я збираюсь зробити перерву, хочу влаштувати деякi важливi особистi справи.
– А ця нова серiя довго триватиме?
– Максимум пiвроку.
– Я не буду вас затримувати, Юрiю Олександровичу, хоч, ви знаете, ваше товариство менi дуже приемне, – сказала Ірен, пiдводячись.
– Як i ваше менi, – вiдповiв Славенко. – Але наука, Ірен, сувора. Щоб опанувати ii, треба стати ii рабом, треба вiддати iй ввесь час i всi думки. Задля неi доводиться раз у раз поступатися собою. Помиляеться той, що шукае золотоi середини мiж наукою й собою: той здрiбнюе себе, не збагачуючи й науки.
– Якщо час не терпить, то ви можете й не заходити до нас так часто, – тепло сказала Ірен. – Не почувайте над собою цього обов’язку.
– Я високо цiню вашу увагу до себе, – сказав Славенко, цiлуючи iй руку на прощання. – Повiрте, Ірен, вiдколи ми познайомились, я вiдчув себе мiцнiшим у працi… до мене вернувся спокiй, що мене був покинув. Ви зробились моiм добрим генiем… якого я нiзащо не хочу втратити.
Коли вiн пiшов, до вiтальнi тихо вступила Марiя Миколаiвна.
– Вiн знову нiчого не сказав тобi? – сумовито спитала мати.








