Без пуття

Мати любила свою одиницю без мiри, без тями, якоюсь хворобливою, нервовою любов'ю, якою люблять дiтей дуже нервовi та дуже почутливi матерi. Вона пестила дитину, не давала iй довго сидiти за вчiнням, щоб дитина не мордувалась, споболювала iй так, нiби вона сама сидiла за книжкою й мучилась. Вона вволяла ii волю, давала iй усе, чого тiльки було ii душа забажае. З самого малку усi в господi вволяли ii волю, нiби волю якогось божка. Мати вбирала ii в оксамит та шовк, гралась нею, гралась ii убираннями, неначе дитина куклами, цяцькалась, панькалась з нею й чванилась нею без сорому перед усiма.

Настуся надзвичайно любила цяцьки та ляльки – це найвище дитяче штучництво. Мати накупувала для неi цiлий магазин дорогих ляльок та усяких цяцьок. Купували для неi ляльки й цяцьки i тiтки й дядини. І дядьки й натiтники, i усякi кузинки i дарували iй на iменини. Тих ляльок та цяцьок назбиралась цiла зашкляна шафа.

Ще на дванадцятому роцi Настуся носилась з ляльками, гралась та милувалась ними, голубила iх, звала iх своiми сестрами та дiтками, а себе звала iх мамою.

Вона сама шила для кукол новi убрання, одягала iх то за паннiв, то за сiльських дiвчат, вишивала iм взорцями сорочки та хвартушки, робила квiтки на голови, чiпляла на шиi намиста й дукачi. Вона сiдала проти iх в крiслi, сама гарна, неначе здорова лялька. Мати припадала до неi, цiлувала, пестила, потiм садовила ii собi на колiна, коли вже ii нiжки не телiпались, а торкались об дiл, цiлувала ii й пригортала до серця.

Усi тiтки, дядини та кузинки так само пестили Настусю, мазали ii та хвалили, аж перехвалювали на один бiк, бо пiдлещувались до ii тодi ще багатоi мами.

Настуся ще змалку тiльки й любила одно й едине: французьке, iлюстрованi гарними малюнками казочки. Вона начиталась iх так, що од восьмого року уявляла себе якоюсь казчаною особою й любила одягаться в усякi надзвичайнi казчанi убрання, одягала й iнших дiвчаток, своiх приятельок-гостей.

Вони перебирались то за царiвен, то за циганок, то за туркень, то за хлопчикiв-царенкiв. В цих чудових убраннях та в паперових коронах вони танцювали, вдаючи з себе усяких казчаних людей та всяких привидiв. В Настусi рано заворушилась фантазiя. Вона вже на дванадцятому году навiть вдень боялась сама виходити в другу порожню кiмнату, а ввечерi боялася зоставаться сама в кiмнатi, коли часом ii мати або гувернантка виходили кудись до iншого покою.