Тріщини

– Не переживай, – посмiхнувся, не виймаючи люльки з рота, i вiд того посмiшка вийшла кривою й злостивою. – Не переживай, це не тобi. Йду на iменини до тещi, треба засвiдчити свою повагу…

Марiя зробила крок улiво – обминаючи його наваксованi штиблети, ступила до дверей. Думала, що намагатиметься зупинити чи притримати, i зготовилася дати вiдкоша. Але вiн навiть не поворухнувся. Тiльки коли зайшла вже до пiд’iзду, кинув навздогiн:

– І все-таки пам’ятай: iз моiх рук не вислизнеш!

10

Думки плутаються, перестрибують п’яте через десяте, перемiшуються зi спогадами, сумнiвами, здогадками; попiд стелею пливуть, снуючись i колихаючись, сивi пасма диму – Марiя викурюе цигарку й одразу ж береться за другу, не докуривши, розчавлюе в попiльницi, а за хвилину рука знову тягнеться до пачки; так тривае, доки не лишаеться жодноi…

Весь вечiр i ось уже майже пiвночi на душi iй тривожно i важко.

Навiть не так, а:

…на душi порожньо i тяжко. Я нiяк не можу дати раду своiм почуттям, в менi борюкаються зневага i цiкавiсть, страх i цiкавiсть, неприйняття i цiкавiсть, бiль i цiкавiсть… цей ряд можна продовжувати i продовжувати, продовжувати до безкiнеччя i навiть за безкiнеччя, едине, що лишаеться незмiнним за всiх варiантiв – це ота сама цiкавiсть… У рибини, що спiймалася на гачок, до жалюгiдностi мало шансiв зiрватися з нього, iй залишаеться сподiватися тiльки на невмiлiсть та недосвiдченiсть рибалки…

І далi:

…тiеi ночi я ще не знала, що заковтнула одразу два гачки…

І ще:

Сильнi, благороднi, чеснi почуття не в модi.

В модi тепер вiдчування, i цi вiдчування нiщо iнше, як спрощена форма хiтi, спрощений вид тiлесних взаемин. Врештi: яких ще взаемин? Контактiв. Суцiль – лише контактери, суцiль усi лише камасутряться…

11

Прокинутись, виповзти з-пiд ковдри, стати босонiж на пiдлогу, навмання намацати п’ятою капця, навмання ж рушити до ванноi. Так для Марii починаеться ранок.

Майже завжди.

Бо сьогоднi Марiя спершу йде на кухню.

Деренчнула електрозапальничка, спалахнув синювато-жовтавий вогник, струмiнь води залопотiв по денцю чайника.

Безсонна нiч давалася взнаки: вiдчувала в тiлi ваготу, рухи i жести млявi, думки розхаращенi й невиразнi. А може, iх, думок, не було й зовсiм. Мабуть, що й справдi не було, бо, крiм ваготи, вiдчувала ще i якусь навальну порожнечiсть. Чи, може, та порожнечiсть i породжувала ваготу? Вiдчувала ii не стiльки в собi, скiльки довкола себе.

Закипiв чайник.