Тріщини

… ти просто приречена повсякчас почуватися поруч з нею дурнуватим дiвчам… вона в усьому, завжди, на кожному кроцi дае тобi це вiдчувати, вона вивищуеться над тобою, не вивищуючись нiбито, вона насмiхаеться з тебе, нiби й не насмiхаючись…

– То ти категорично проти порнухи? – лукаво дивиться Текля, вже заранi вгадуючи Марiiну реакцiю на свое запитання, i не помиляеться: Марiя знiяковiло, дещо присоромлено навiть, переводить погляд на екран телевiзора i поспiшае заперечити:

– Та нi, чому ж…

– Якщо так, – бiсикувато вистрiлюе очима Текля, – то поставлю тобi новеньку касетку, щойно вчора придбала.

…Боже, який жах! невже вона може це дивитися? але ж дивиться, дивиться таки, i так спокiйно, зрiдка навiть посмiхаючись, i очi ii iнодi ледь-ледь спалахують, загоряються… ну, гаразд, хай навiть так: «дивиться без огиди»… але ж невже iй це справдi подобаеться?..

Марiя довго (надзвичайно навiть довго) вагаеться й нарештi насмiлюеться:

– Скажи… Тобi подобаеться це?

– Що? – перепитуе Текля, не вiдриваючи погляду вiд екрану.

– Та нi! – розгублено заперечуе Марiя: вiд раптовоi думки, що Текля може запiдозрити ii в «такому iнтересi», дiвчинi зробилось не по собi. – Такi фiльми взагалi…

Текля скоса зиркнула на неi. Схоже, це запитання було для неi цiлком, ну зовсiм, несподiваним. Вона замислилась на мить, на крутому чолi ii з’явилися тоненькi павутинки зморшок. Врештi промовила, не дуже впевнено промовила:

– Не скажу, щоб так уже й подобались, але iнколи це заспокоюе, знiмае втому, стрес…

– Заспокоюе? – Марiя не приховуе, що вражена Теклиною вiдповiддю, вражена настiльки, що, вiдкинувши будь-якi застороги, вже не вважае за можливе й потрiбне критися зi своiми справжнiми почуттями: – Ти серйозно?

Текля випросталася в крiслi й метнула на Марiю вбивчо-зневажливий позирк.

– А що? – спитала сухо. – Думаеш, що не так? Але навiщо б менi здалося лукавити перед тобою?! Навiщо? Подумай, дiвчинко!

Це «подумай, дiвчинко», мовлене таким пiдкреслено ввiчливим (а насправдi нищiвно холодним) тоном, примушуе Марiю здригнутися…

Яка велика, яка безглузда необачнiсть – забути, хто перед тобою! Бiс знае, що науявляла собi! Приятелька, старша сестра, подруга… Ну, чого ти лiзеш зi своiми запитаннями?! Дивись собi вiдика, роби вигляд, що тобi це все байдуже, невже тобi конче треба знати, що думае Текля про це? Вона вiльна у своiх вподобаннях…Так-так, вона вiльна.