Тріщини

А ти? Ти хiба не вiльна? Вiльна. Мабуть… Але вона… вона вiльнiша. Бо хто ти?

«Подумай, дiвчинко»– цим усе сказано…

Отож: подумай, дiвчинко!..

5

Вiн таки пiдстерiг ii, таки дiзнався, де ii нове помешкання: коли Марiя вiдхилила хвiртку, стояв пiд кущем безу й посмiхався; вона вiдчула ту посмiшку, бо бачити ii не могла – вечiр i освiтлення поблизу нiякого.

– Тобi не набридло? – спитала вона, анiтрохи не здивувавшись йому.

Вiн зробив крок уперед i зупинився.

– Набридло? Що менi мае набриднути?

– Сам знаеш, – вiдказала, причиняючи хвiртку.

– Я так не думаю.

– І погано, що не думаеш.

– А навiщо сушити мiзки, коли впевнений?

Вiн торкнувся кiнчиком язика нижньоi губи; знову ж таки: Марiя того не бачила (вечiр i освiтлення поблизу нiякого), а здогадалася – як-не-як, добре вивчила його манери, – заклав руки за пояс, хитнувся вправо-влiво i повторив, розтягуючи слова:

– Навiщо думати, якщо впевнений?

– У чому? У чому ти впевнений? – ще стримувалася, та вiдчувала, що самовладання може зрадити iй будь-якоi митi, i це лякало ii, лякало найбiльше: не мала права спасувати, бо тодi все, тодi кiнець…

Вiн знову гойднувся.

– Ти знаеш!

– Що я знаю?

– Ти знаеш: я впевнений, що ти будеш моею!

І (знову!) гойднувся вправо-влiво.

… чи, може, навпаки?

влiво-вправо?

спершу влiво, а потiм вправо?

влiво-вправо, влiво-вправо…

а втiм, яка рiзниця?

влiво-вправо, вправо-влiво…

Але вона вхопилася за це, наче за рятiвну трiсочку.

Врештi, чому «наче»? То й справдi було для неi рятiвною трiсочкою: все вмить вiдступило на другий, третiй, чортзна-який план, i вже нiщо бiльше не турбувало Марiю, окрiм – вправо?.. влiво?..

Вiн збагнув, що знову (вкотре, вкотре вже!) програе, але ж i його так само важко, майже неможливо було вивести з рiвноваги, позбавити самовладання, змусити вiдступити: те, що вiн зараз пiде, аж нiяк не вважатиметься за поразку! Те, що вiн зараз пiде, означатиме лишень, що пролунав гонг, сповiщаючи про закiнчення чергового раунду, i тiльки це, i нiчого бiльше!.

– Ну, що ж, – посмiхнувся все тiею ж трафаретною своею гримаскою, причаеною у кутиках тонких губ. – Ти можеш змiнити ще десятки квартир, можеш навiть переiхати до iншого мiста, але вiд мене тобi нiкуди не подiтися. Я знатиму про кожен твiй крок..

6

І знову – весь тиждень Текля сама неприступнiсть.