Гріхи батьків

Слiд уникати блокiв Б i В – там повно пиякiв i психопатiв.

– А що зробити, аби потрапити у блок А?

– Скажи у приймальнику, що ти побожний християнин, не куриш i не п’еш.

– А я й не знав, що в тюрмi дозволяють таке… – зауважив Гаррi.

– Не дозволяють, дурню, – сплюнув Квiнн. – Але якщо маеш трохи зелених, – вiн зробив пальцями виразний жест, – то охоронцi можуть миттю перетворитися на барменiв. Навiть «сухий закон» iх не зупиняе.

– А що найголовнiше для першого дня?

– Переконатися, що отримав пiдходящу роботу.

– Хiба е з чого вибирати?

– Ну е, скажiмо, прибирання, кухня, лiкарня, пральня, бiблiотека, садiвництво та каплиця.

– А як потрапити до бiблiотеки?

– Скажи, що вмiеш читати.

– А що скажете iм ви? – поцiкавився Гаррi.

– Що навчався на кухаря…

– Це, мабуть, буде цiкаво…

– Ти ще й досi нiчого не второпав! – глузливо скривився Квiнн. – Я нiколи не прагнув стати шеф-кухарем. Але подбаю, щоби мене вiдправили саме туди, бо це найкраща робота у будь-якiй цюпi.

– А чому?

– Бо вас випускають зi своеi камери до снiдання, а повертаешся до неi аж по обiдi.

Там тепло, можна вибирати iжу… Ага, ми iдемо до Лейвенгему! – сказав Квiнн, коли автобус звернув iз автостради пiсля вказiвника «12». – От i добре, тепер хоч не доведеться вiдповiдати на твоi дурнуватi розпитування про Пiрпойнт.

– А що iще треба знати про Лейвенгем? – Гаррi не зреагував на сарказм Квiнна, позаяк вiн пiдозрював, що старожил отримуе задоволення вiд свого майстер-класу.

– Занадто багато, аби розповiсти отак, одразу, – зiтхнув той.

 – Просто тримайся поруч, коли нас зарееструють.

– А вони не можуть автоматично вiдправити вас у блок Д?

– Нi. Хiба тiльки не пан Мейсон на службi… – вiдповiв Квiнн без жодних пояснень.

Гаррi зумiв вивiдати iще дещо, перш нiж автобус нарештi пiд’iхав до муру в’язницi. Йому здалося, що вiн дiзнався вiд Квiнна за отi кiлька годин бiльше, нiж йому вдалося б почерпнути з десятка навчальних посiбникiв в Оксфордi.

– Тримайся мене, – нагадав Квiнн, коли масивнi ворота вiдчинилися.

Автобус повiльно рушив уперед i поiхав у бiк густих чагарникiв, яких ще зроду не торкалися руки садiвника.

Автобус зупинився перед величезною цегляною будiвлею, з невеликих брудних вiкон якоi за прибульцями дехто спостерiгав.

Гаррi дивився, як кiлька наглядачiв утворили коридор, який вiв до входу. Двое озброених гвинтiвками охоронцiв стояли обабiч автобусних дверей.

– З автобуса виходити по двое! – грубо скомандував один iз них.