Гріхи батьків

– Геслер – один iз небагатьох охоронцiв, котрий не бере хабарi, – прошепотiв Квiнн. – Твоя едина надiя зараз – пан Свонсон, начальник в’язницi. Запам’ятай лише: вiн вважае себе iнтелектуалом. Це мабуть, через те, що може прочитати рукописний текст. Окрiм того, вiн також затятий баптист. Алiлуя…

– А коли у мене з’явиться можливiсть з ним побачитися? – спитав Гаррi.

– Та будь-коли. Просто не забудь повiдомити йому, що хочеш працювати в бiблiотецi. Але на кожного в’язня вiн витрачае лише п’ять хвилин.

Гаррi опустився на дерев’яний стiлець i обхопив голову руками. Якби не десять тисяч доларiв, якi Джелкс пообiцяв надiслати його матерi, вiн використав би своi п’ять хвилин, аби розповiсти начальнику правду про те, як опинився в Лейвенгемi…

– Тим часом я постараюсь якось перетягти тебе до кухнi, – додав Квiнн. – Це, може, й не те, на що ти сподiвався, але краще, нiж прибирати в крилi.

– Спасибi… – щиро подякував Гаррi.

Квiнн кинувся до кухнi, не ждучи додаткових вказiвок.

Гаррi ж спустився сходами на перший поверх i пiшов шукати пост номер дев’ять.

Дванадцятеро чоловiкiв – усi новачки, тiсно згуртувалися i чекали вказiвок. Інiцiативу в Лейвенгемi не виказували – це могли потрактувати як вияв того, що в’язень хоче видатися розумнiшим за офiцера.

– Вiзьмiть вiдра, наповнiть iх водою i прихопiть iз собою швабри! – наказав Геслер.

Вiн усмiхнувся зневажливо, занiсши iм’я Гаррi в записник.

– Ти з’явився останнiм, Бредшоу, тому чиститимеш лайно в нужнику весь наступний мiсяць.

– Але ж я не був останнiм! – запротестував Гаррi.

– А я впевнений, що був, – наполiг Геслер, й глузлива усмiшка не зiйшла з його обличчя.

Гаррi наповнив вiдро холодною водою i схопив швабру. Йому не потрiбно пiдказувати, в якому напрямку рухатися: смердючий запах убиральнi чутно було оддалiк. Його знудило ще до того, як вiн увiйшов до великого квадратного примiщення з тридцятьма дiрками в пiдлозi.

Вiн затулив нiс, але йому все одно доводилося щомитi вискакувати в коридор, щоби вдихнути повiтря. Геслер стояв неподалiк збоку i реготнув.

– Нiчого, звикнеш до цього, Бредшоу, – сказав вiн. – Із часом…

Гаррi вже пошкодував, що з’iв свiй снiданок, який виблював за лiченi хвилини. Десь годиною пiзнiше вiн почув, як якийсь офiцер покликав:

– Бредшоу!

Гаррi вискочив iз вбиральнi блiдий як полотно.

– Я тут! – вигукнув вiн.