Лише час підкаже

Упродовж двадцяти хвилин марширування до причалу Гаррi нiколи не розтуляв уста, якщо дядько не звертався до нього. Щоразу, коли вiн це робив, то неодмiнно повторював ту ж балачку, що й попередньоi суботи.

– Коли ти вже нарештi кинеш ту школу i вiзьмешся за роботу, юначе?

Таким завжди було заклинання дядька Стена.

– Цього не дозволять зробити, доки менi не виповниться чотирнадцять, – нагадав йому Гаррi. – Такий закон.

– Напрочуд дурний закон, якщо хтось запитав би мою думку. Я кинув школу i став працювати в доках ще до того, як менi виповнилося дванадцять рокiв, – оголосив Стен, так нiби Гаррi ранiше зроду не чув цiеi глибокоi думки.

Гаррi не квапився вiдповiдати, оскiльки вiн уже знав, яким буде наступне речення його дядька.

– А також записався в армiю Кiтченера[5 - Герберт Кiтченер (1850–1916) – британський фельдмаршал i вiйськовий мiнiстр. Загинув на крейсерi «Гемпшир», який пiдiрвався на мiнi, встановленiй нiмецьким пiдводним човном U-75.] iще до свого сiмнадцятого дня народження.

– Розкажiть менi про вiйну, дядьку Стен, – просив Гаррi, усвiдомлюючи, що це займе чоловiка на кiлька сотень ярдiв.

– Ми з твоiм татом приедналися до Королiвського Глостерширського полку в один i той же день, – базiкав Стен, торкаючись картуза, нiби вiддаючи честь далекому спогаду. – Пiсля дванадцятьох тижнiв базового вишколу в казармах Таунтона нас вiдправили пiд Іпр воювати з бошами. Коли ми дiсталися туди, то переважно ховалися у загиджених пацюками шанцях, чекаючи, аби якийсь вилупок офiцер нам наказав, що за сигналом сурмача маемо вибиратися нагору, прилаштовувати багнети та стрiляти з гвинтiвок, бо ми атакуемо ворожi позицii.

Пiсля цього наставала пауза, пiсля якоi Стен додавав:

– Я був одним iз щасливцiв. Бо повернувся додому з руками та ногами.

Гаррi мiг передбачити кожне його наступне слово, але йому залишалося тiльки мовчати.

– Ти просто собi не уявляеш, як тобi пощастило, хлопче. Я втратив двох братiв, твого дядька Рея i твого дядька Берта, а твiй батько не тiльки втратив брата, а й батька, твого iншого дiда, якого ти нiколи не бачив.

Якби Стен поглянув униз, то побачив би хлопчика, який губами повторюе його слова, але сьогоднi, на подив Гаррi, дядько Стен додав фразу, якоi зроду ранiше не промовляв:

– І твiй батько досi був би живий, якби командування мене послухалося.

Гаррi раптом нашорошив вуха.