Лише час підкаже

Смерть його батька завжди була предметом розмов пошепки й упiвголоса. Але дядько Стен затнувся, нiби втямив, що бовкнув зайвого. «Можливо, наступного тижня», – подумав Гаррi, нагнавши свого дядька i крокуючи з ним нога в ногу, нiби вони були двома вояками на парадi.

– Отже, з ким сьогоднi грае «Сiтi»? – поцiкавився Стен, повертаючись до сценарiю.

– З «Чарльтон атлетик», – вiдповiв Гаррi.

– Та вони – шевцi, а не футболiсти!

– Але минулого сезону вони нас розбили, – нагадав Гаррi дядьковi.

– Їм просто пощастило, якщо хтось захоче мене про це запитати, – вiдрубав Стен i знову стулив пельку.

Коли вони дiсталися до входу в порт, Стен зарееструвався, перш нiж вирушити на свое робоче мiсце, де працював iз гуртом iнших вантажникiв, жоден iз яких не мiг дозволити собi запiзнитися хоч на хвилину.

Безробiття перебувало тодi на найвищому рiвнi, а бiля брами завжди вешталося занадто багато молодикiв, готових зайняти вакантне мiсце. Гаррi не пiшов за своiм дядьком, адже знав, що коли попадеться на очi пану Гаскiнсу, то отримае по шиi, а потiм ще й копняка вiд дядька за те, що роздратував його.

Насамперед суботнього ранку Гаррi навiдувався до Старого Джека Коломазя, який жив у залiзничному вагонi на iншому кiнцi верфi. Вiн нiколи не розповiдав Стеновi про цi вiзити, адже його дядько попереджав, що дiдугана треба уникати за будь-яку цiну.

– Та вiн ванну не приймав уже впродовж багатьох рокiв! – казав чоловiк, котрий мився лише раз на квартал, та й то лише пiсля того, як мати Гаррi скаржилася на сморiд.

Але цiкавiсть давно взяла гору, й одного ранку Гаррi пiдкрався до залiзничного вагона навкарачки, пiднявся i зазирнув у вiкно. Старигань сидiв на лавi першого класу й читав книжку.

Старий Джек озирнувся до приблуди i запросив:

– Заходь, хлопче.

Гаррi стрибнув униз i кинувся навтьоки, аж доки не дiстався до вхiдних дверей своеi оселi.

Наступноi суботи Гаррi знову пiдповз до вагона й зазирнув досередини.

– Чому б тобi не зайти, хлопче? Я не кусаюся.

Гаррi натиснув на важку латунну клямку й обережно вiдчинив дверi, але досередини не зайшов. Вiн просто витрiщився на чоловiка, який сидiв посеред вагона. Важко було сказати, скiльки тому рокiв, адже його обличчя затуляла густа сива борода, через що дiдуган виглядав, як моряк на пачцi цигарок «Плеерз плiз».