Лише час підкаже

Гаррi втямив, що багато з них уже зналися мiж собою, а вiн iх усiх бачив уперше. Незважаючи на це, один чи двое з них покинули базiкати i поглянули на прибульця, коли той пробирався наперед, намагаючись виглядати впевненим.

– Еббот, Беррiнгтон, Кебот, Клiфтон, Дiкiнс, Фрай…

Гаррi зайняв свое мiсце за столом у першому ряду лише за кiлька хвилин до десятоi. Кiлька викладачiв у довгих чорних мантiях, що аж пiдмiтали пiдлогу, розклали екзаменацiйнi роботи на столах перед кожним кандидатом.

– Панове, – заявив викладач, який стояв попереду i не брав участi у розподiлi документiв, – мене звати пан Фробiшер, я керiвник цього iспиту.

Маете двi години, щоб вiдповiсти на сто запитань. Удачi!

Годинник, якого Гаррi не мiг бачити, вдарив десяту. Ручки навколо занурилися в каламарi й узялися люто шкрябати по паперовi, але Гаррi просто склав руки, нахилився над столом i повiльно прочитав кожне запитання. Вiн був одним iз останнiх, хто узяв ручку.

Гаррi не мiг знати, що пан Голкомб мiряе кроками тротуар на вулицi, почуваючись набагато нервовiшим, нiж його учень.

Як i те, що його мати кожнi кiлька хвилин зиркае на годинник у фойе «Королiвського готелю», подаючи вранiшню каву. Або що панна Мандей стояла на колiнах у мовчазнiй молитвi перед вiвтарем у церквi Святого Рiздва.

За кiлька хвилин пiсля того, як годинник вдарив дванадцяту, всi екзаменацiйнi роботи позабирали, i хлопцям дозволили вийти iз зали – дехто смiявся, дехто хмурився, iншi ж були в задумi.

Коли пан Голкомб побачив Гаррi, його серце тьохнуло.

– Усе було аж так погано? – поцiкавився вiн.

Гаррi не вiдповiдав, аж поки не переконався, що жоден iнший хлопець не зможе почути його слова.

– Зовсiм не те, що я очiкував, – сказав вiн.

– Що ви маете на увазi? – з тривогою запитав пан Голкомб.

– Запитання виявилися занадто легкими, – пояснив Гаррi.

Пан Голкомб вiдчув, що йому нiколи в життi ще не виголошували кращого комплiменту.

* * *

– Два костюми, мадам, сiрi. Один гранатовий блейзер.

П’ять бiлих сорочок. П’ять бiлих жорстких комiрцiв. Шiсть пар шкарпеток – довгих сiрих. Шiсть комплектiв бiлоi бiлизни. Й одна краватка школи Святого Беди, – ретельно перевiрив список продавець. – Гадаю, що нiчого не забув. О, нi, хлопчику ще знадобиться й шкiльна кепка.

Вiн зазирнув униз, вiдсунув шухляду i витягнув iз неi червоно-чорну кепку, яку вдягнув Гаррi на голову.

– Ідеально пасуе, – похвалив вiн.

Мейзi з гордiстю всмiхнулася синовi.