Лише час підкаже

Збентежений Гаррi поклав свою ложку на стiл i дозволив своiй юшцi вистигнути.

Другою стравою були рибнi котлети, але Гаррi iх не торкався, доки не побачив, як хлопець навпроти нього узяв виделку. Вiн дуже здивувався, коли помiтив, що хлопець клав нiж i виделку на тарiлку щоразу, коли намагався проковтнути черговий шматочок, у той час як Гаррi тримав у руках приладдя так мiцно, нiби воно було вилами для силосу.

Мiж хлопцем навпроти i його сусiдою зав’язалася бесiда на тему верхогонiв. Гаррi до них не приеднався, частково тому, що единим його досвiдом iзди верхи була прогулянка на вiслюку до Вестон-Сюпер-Маре колись давно.

Пiсля того, як тарiлки позабирали, iх замiнили пудинги, або те, що його мама називала ласощами, адже пiдлiток не куштував iх надто часто. Ще одна ложка, ще один смак, ще одна хиба. Гаррi не розумiв, що банан не схожий на яблуко, тому на здивування всiх навколо спробував з’iсти ще й шкiрку. Для решти хлопцiв iхнiй перший урок розпочнеться завтра о пiв на дев’яту, але для Гаррi вiн уже вiдбувся.

Пiсля того як прибрали вечерю, повернувся Фiшер i повiв своiх пiдопiчних до широких дерев’яних сходiв, що тяглися до спалень на другому поверсi. Гаррi увiйшов до кiмнати з тридцятьма лiжками, що стояли рiвно в три ряди, по десять у кожному. У кожного учня була своя подушка, два простирадла i двi ковдри. Гаррi нiколи не мав нiчого по два.

– Це спальня новакiв, – поiнформував Фiшер. – Тут ви будете залишатися, доки не станете цивiлiзованими. Ви знайдете своi iмена в алфавiтному порядку на спинцi кожного лiжка.

Гаррi з подивом виявив свою валiзу на лiжку i здивувався, хто ii туди поклав. Хлопець поруч iз ним уже розпаковувався.

– Я Дiкiнс, – назвався вiн, посунувши окуляри глибше на нiс, щоб уважнiше поглянути на Гаррi.

– А я Гаррi. Ми сидiли поруч пiд час iспитiв минулого лiта. Не можу повiрити, що ти вiдповiв на всi запитання всього за годину.

Дiкiнс зашарiвся.

– Тому вiн i стипендiат, – промовив хлопець по той бiк вiд Гаррi.

Той обернувся.

– Ти також стипендiат? – запитав вiн.

– Господи, нi, – заперечив хлопець, продовжуючи розпаковувати своi речi. – Єдиною причиною, чому мене прийняли до Святого Беди, було те, що мiй батько i дiдусь навчалися тут до мене. Я трете поколiння, яке вiдвiдуе цю школу. Твоi батьки випадково тут не навчалися?

– Нi, – вигукнули Гаррi i Дiкiнс в унiсон.

– Годi плескати язиком! – гримнув на них Фiшер. – І продовжуйте розпаковувати своi валiзи.