Лише час підкаже

Гаррi вже намiрявся вiдповiсти, коли почувся голос старости:

– Нема чого просторiкувати у вбиральнi!

– Вiн гiрший за прусського генерала, – зауважив Беррiнгтон i клацнув закаблуками. Гаррi засмiявся.

– Хто це був? – запитав Фiшер, лупаючи очима на двох хлопцiв.

– Я, – негайно ж вiдгукнувся Гаррi.

– Прiзвище?

– Клiфтон.

– Ще раз роззявиш пельку, Клiфтоне, отримаеш на горiхи.

Гаррi не мав уявлення, про якi горiхи йдеться, але мав вiдчуття, що це не буде приемно. Пiсля цього вiн почистив зуби, швидко повернувся назад у спальню й уже мовчки одягнувся.

Нарештi вiн закiнчив зав’язувати свою краватку – цей ритуал вiн iще не зовсiм освоiв – i наздогнав Беррiнгтона з Дiкiнсом, коли тi спускалися сходами вниз до трапезноi.

Нiхто не сказав i слова, адже не були впевненi, що iм дозволено розмовляти, коли перебувають на сходах. Коли ж сiли за снiданок у трапезнiй, Гаррi прослизнув мiж двома своiми новими друзями i спостерiгав, як перед кожним учнем ставлять миски з кашею. Вiн iз полегшенням виявив, що перед ним лежить лише одна ложка, i цього разу помилитися було важко.

Гаррi так швидко наминав свою кашу, нiби боявся, що з’явиться дядько Стен i вiдбере в нього миску. Вiн закiнчив першим, без жодних застережень поклав ложку на стiл, узяв миску i став вилизувати ii. Кiлька iнших хлопцiв споглядали на нього глузливо, дехто вказував пальцем, а iншi – хихотiли. Вiн почервонiв, як буряк, i поставив миску на стiл. Вiн навiть розплакався б, якби Беррiнгтон не взяв свою миску i не став ii облизувати.

5

Преподобний Семюел Оукшотт, оксфордський магiстр, стояв посеред сцени, широко розставивши ноги. Вiн доброзичливо оглядав свою паству, бо, схоже, саме вiн був директором школи Святого Беди, котрий оцiнював учнiв. Гаррi сидiв у першому ряду та глипав на лячну постать, що височiла над ним. Доктор Оукшотт був заввишки понад шiсть футiв, мав на головi густу сиву чуприну та довгi густi бакенбарди, якi робили його ще неприемнiшим. Глибокi блакитнi очi пронизували присутнiх, i вiн, здавалося, нiколи не моргав, а павутина лiнiй на чолi натякала на велику мудрiсть.

Вiн прочистив горло перед тим, як звернутися до хлопцiв.

– Друзi бедiанцi, – почав вiн свою промову. – Ми знову зiбралися разом на початку нового навчального року, без сумнiву, готовi зустрiтися з усiма прийдешнiми викликами. Старшi хлопцi, – вiн звернув увагу на заднi ряди, – не можуть гаяти час надаремно, якщо сподiваються, що iм запропонують мiсце в школi на iхнiй вибiр.