Лише час підкаже

Нiколи не погоджуйтесь на iнше мiсце. Для середнiх класiв, – його погляд помандрував на середину зали, – це час, коли ми виявимо, хто з вас призначений для чогось бiльшого. Коли ви повернетесь наступного року, то станете старостами, наглядачами, старшинами або капiтанами команди. Чи просто будете серед тих, хто лише просиджуе штани?

Кiлька хлопцiв схилили голови.

– Наш наступний обов’язок полягае в тому, щоб привiтати новакiв i зробити все можливе, щоб вони почувалися, як удома. Вони долучаються до естафети, яка розпочинае довгий марафон.

Якщо темп виявиться занадто вимогливим, одного чи двох iз вас можуть вiдправити на лаву запасних, – попередив директор, свердлячи поглядом три першi ряди. – Школа Святого Беди – не для легкодухiв. Тому не забувайте слова великого Сесiля Родса[11 - Сесiль Джон Родс (1853–1902) – британський i пiвденноафриканський полiтичний дiяч, пiдприемець, iнiцiатор британськоi колонiальноi експансii у Пiвденнiй Африцi.]: «Якщо вам пощастило народитися англiйцем, ви вже витягли щасливий квиток у лотереi життя».

Зiбрання вибухнуло спонтанними оплесками, коли директор покинув сцену, а за ним потягнулася вервечка викладачiв, котрих вiн повiв проходом посерединi та вивiв iз великоi зали на вранiшне сонце. Гаррi затамував подих i вирiшив не засмучувати директора. Вiн вийшов iз зали за старшими хлопцями, але тiеi митi, коли ступив на дитинець, усе його захоплення вмент вивiтрилося. В одному кутку товпилися хлопцi старших класiв, встромивши руки до кишень, аби продемонструвати, що вони тут головнi.

– Ось вiн, – сказав один iз них, вказуючи на Гаррi.

– То ось як виглядае вуличний жебрак, – озвався iнший.

Третiй, у котрому Гаррi впiзнав Фiшера, старосту, який чергував напередоднi, додав:

– Вiн тваринка, тому наш прямий обов’язок – забезпечити, щоб вiн повернувся до свого природного середовища якомога швидше.

Джайлз Беррiнгтон побiг за Гаррi.

– Якщо iх iгнорувати, – сказав вiн, – iм скоро набридне, i вони вiзьмуться за когось iншого.

Гаррi не повiрив i побiг у клас, де зачекав, доки Беррiнгтон i Дiкiнс не приеднаються до нього.

За мить до кiмнати увiйшов пан Фробiшер. Першою думкою Гаррi було, чи й вiн думае про нього, як про вуличного жебрака, недостойного мiсця в школi Святого Беди?

– Доброго ранку, хлопцi, – привiтався пан Фробiшер.

– Доброго ранку, сер, – вiдповiли учнi, поки iхнiй класний керiвник займав свое мiсце перед дошкою.

– Ваш перший урок цього ранку, – повiдомив вiн, – iсторiя.