Лише час підкаже

За кiлька секунд туди ж помандрував i пакетик жувальноi гумки. Коли ж пiдiйшла черга Джайлза, вiн поклав на ляду пуделко асортi з лакрицi за два пенси i пакетик чiпсiв за один пенс, якi пан Свайвелз, завiдувач магазину, акуратно записав до своеi книги навпроти прiзвища Беррiнгтона. Двi iншi речi лишилися в кишенi Джайлза невиявленими.

Гаррi отетерiв вiд жаху, i перш нiж Джайлз встиг обернутися, вислизнув iз крамницi, не бажаючи, щоб товариш його побачив. Гаррi повiльно рушив навколо шкiльноi будiвлi, намагаючись збагнути, навiщо Джайлзу щось красти, коли вiн цiлком може дозволити собi за це заплатити.

Вiн припускав, що мае бути якесь просте пояснення, хоча й не мiг уявити, що це може бути.

Гаррi пiдiйшов до своеi кiмнати перед самою пiдготовкою до занять i виявив на своему столi плитку шоколаду, а на столi Дiкiнса – коробку з лакрицевим асортi. Йому було важко зосередитися на причинах промисловоi революцii, адже вiн нiяк не мiг вирiшити, що мае робити зi своiм вiдкриттям.

До кiнця заняття вiн прийняв рiшення.

Поклав нерозгорнуту шоколадну плитку у горiшню шухляду свого столу i вирiшив, що поверне ii до крамницi у четвер, нiчого не сказавши Джайлзу.

Тiеi ночi Гаррi не спав, а пiсля снiданку вiдвiв Дiкiнса убiк i пояснив, чому не змiг придбати йому подарунок на день народження. Дiкiнс не мiг приховати своеi невiри.

– Мiй тато мав таку ж проблему у своему магазинi, – сказав Дiкiнс. – Це називаеться крамничною крадiжкою. «Дейлi мейл» звинувачуе в цьому Велику депресiю.

– Не думаю, що сiм’я Джайлза дуже постраждала вiд впливу депресii, – сказав Гаррi емоцiйно.

Дiкiнс у задумi кивнув:

– Може, треба сказати про це Фробу?

– Викрити свого найкращого приятеля? – не повiрив Гаррi. – Нiколи!

– Але якщо Джайлза спiймають, його можуть вигнати, – наполягав Дiкiнс. – Найменше, що ти можеш зробити, – це попередити його, що знаеш про його справи.

– Я про це подумаю, – сказав Гаррi. – Тим часом маю намiр повернути все, що Джайлз менi даруе, магазину, не даючи йому шансу дiзнатися про це.

Дiкiнс нахилився ближче.

– Чи не мiг би ти прихопити й оце? – прошепотiв вiн. – Я зроду не ходжу до крамницi, тому не знаю, що там i як.

Гаррi погодився взяти на себе вiдповiдальнiсть i пiсля цього двiчi на тиждень ходив до крамницi повертати на полицi небажанi подарунки Джайлза. Вiн дiйшов висновку, що Дiкiнс таки мае рацiю i що йому все ж доведеться поговорити з товаришем, перш нiж того спiймають, але вирiшив вiдкласти бесiду до кiнця навчання.