Лише час підкаже

Можливо, буде краще запитати його.

– Не можу, – зiтхнула я. – Його заарештували i кинули за грати.

– І в чому його звинувачують? – вельми здивувався Коломазь.

– Не знаю, – визнала я.

Старий Джек похитав головою.

– Нiчим не можу вам допомогти, панi Клiфтон, – сказав вiн. – Але е принаймнi двi людини, якi знають всю iсторiю цiлком.

Вiн кивнув у бiк великоi будiвлi з червоноi цегли, яку Артур завжди називав Управлiнням.

Я сiпнулася, коли побачила полiцiянта, який виходив iз вхiдних дверей цiеi будiвлi, а коли озирнулася, Старий Джек уже зник.

Я подумала, чи не зайти й менi в Управлiння, або до Беррiнгтон-гаусу, як правильнiше було б його називати, але вирiшила не робити цього. Зрештою, що б я сказала, якби зiткнулася з начальником Артура? Кiнець кiнцем, я безцiльно подибала додому, намагаючись збагнути, що вiдбуваеться.

* * *

Я спостерiгала за Г’юго Беррiнгтоном, коли вiн свiдчив. Така ж упевненiсть у собi, така ж пиха, та сама напiвправда переконливо звучали у звертаннi до присяжних.

Так само як вiн шепотiв менi, коли ми опинилися вдвох у спальнi. Коли вiн зiйшов з трибуни для свiдкiв, я вже знала, що Стен мав не бiльше шансiв, анiж снiжинка на пательнi.

У пiдсумковому виступi суддя описав мого брата як звичайного злодюжку, який скористався своiм становищем, аби пограбувати власного роботодавця. Вiн закiнчив заявою, що не мае iншого вибору, як вiдправити його до в’язницi на три роки.

Я була присутня на кожнiй судовiй розправi, сподiваючись вхопити хоч якийсь фрагмент iнформацii, який мiг би дати менi пiдказку про те, що ж сталося з Артуром того дня.

Але до того часу, коли суддя нарештi оголосив засiдання закритим, я не стала мудрiшою, хоча й не сумнiвалася, що мiй брат розповiв не всю iсторiю. І багато води пролилося, перш нiж я дiзналася, чому саме.

Я була не единою, хто вiдвiдував цi розправи. На них iще ходив Старий Джек Коломазь, але ми з ним не спiлкувалися. І, мабуть, бiльше нiколи б не побачилися, якби не Гаррi.

* * *

Минув iще якийсь час, перш нiж я змогла визнати, що Артур бiльше нiколи не повернеться додому.

Стена не було лише кiлька днiв, а я вже дiзналася справжнiй змiст слiв «зводити кiнцi з кiнцями». Коли один iз двох годувальникiв опинився в казематi, а iнший бозна-куди звiявся, ми вже незабаром опинилися буквально на хлiбi та водi. На щастя, на Стiлл-Гаус-лейн iснував неписаний закон: якщо хтось вирушав «у вiдпустку», сусiди робили все, що могли, щоб пiдтримати його сiм’ю.