Надійно прихована таємниця

Наталi повела Гаррi досередини, через вестибюль до рецепцii, де потрiбно було лише показати свiй паспорт i пiдписати реестрацiйну форму. Наталi, здавалося, врахувала все.

– Ласкаво просимо до «П’ера», пане Клiфтоне, – запросив портье, передаючи йому великого ключа.

– Я чекатиму вас тут, у фойе… – Наталi зиркнула на годинник, – за годину. Лiмузин вiдвезе вас до Гарвардського клубу на обiд iз паном Гiнзбургом.

– Спасибi, – подякував Гаррi, спостерiгаючи, як вона крокуе через фойе, опиняеться в обертових дверях i виходить на вулицю.

Вiн не мiг не помiтити, що був не единим чоловiком, який проводжав красуню поглядом.

Носiй вiдпровадив його на одинадцятий поверх, показав клiентовi його номер i пояснив, як усе працюе. Гаррi нiколи не зупинявся в номерi готелю, який мав i ванну, i душ. Вiн вирiшив усе нотувати, щоб мати змогу розповiсти про це матерi, коли повернеться до Бристоля. Письменник подякував носiевi й розлучився з единим доларом, який мав при собi.

Перше, що зробив Гаррi ще до того, як розпакував речi, це пiдняв слухавку телефону бiля лiжка та замовив телефонний дзвiнок до Емми.

– Я зателефоную вам за п’ятнадцять хвилин, сер, – повiдомила операторка мiжнародного зв’язку.

Гаррi надовго затримався в душi й, витершись найбiльшим рушником iз усiх, якi коли-небудь бачив, лише почав розпаковуватися, як задзеленчав телефон.

– Ваш закордонний дзвiнок на лiнii, сер, – iнформувала операторка.

Наступним голосом, який вiн почув, був Еммин.

– Це ти, любий? Ти мене чуеш?

– Звiсно, мила, – сказав Гаррi всмiхаючись.

– Ти вже видаешся американцем. Навiть не уявляю, яким ти прилетиш через три тижнi.

– Я готовий повернутися до Бристоля негайно, особливо якщо книга не потрапить до списку бестселерiв.

– А якщо не потрапить?

– Я зможу повернутися додому ранiше.

– Це звучить гарно. А звiдки ти телефонуеш?

– Із «П’ера». Вони запхали мене в найбiльший готельний номер, який я будь-коли бачив. У лiжку може спати чотири особи.

– Краще б ти спав там сам.

– У ваннiй е кондицiонер i радiо. Тямиш, я ще не второпав, як усе вмикати. Або вимикати.

– Треба було взяти Себа з собою. Вiн би швидко це допетрав.

– Або розiбрав усе на частинки i змусив мене знову збирати докупи. Як там наш хлопчик?

– Усе гаразд. Без нянi поводиться навiть спокiйнiше.

– Це тiшить. А як просуваються твоi пошуки панни Джей Смiт?

– Повiльно, але мене попросили приiхати на спiвбесiду до доктора Бернардо завтра вдень.