Надійно прихована таємниця

– Звучить перспективно.

– Я зустрiчаюся з паном Мiтчеллом вранцi, тому знатиму, що казати, i, можливо, це важливiше, що не казати.

– Ти впораешся, Еммо. Просто пам’ятай, що iхня вiдповiдальнiсть – розмiстити дiтей у хорошi сiм’i. Мене хвилюе лише те, як Себ вiдреагуе, коли дiзнаеться, що ти робиш.

– Вiн уже знае. Я погомонiла з ним про це вчора, якраз перед тим, як вiн лягав спати, i, на мое здивування, йому ця iдея сподобалася. Але коли залучаеш Себа, завжди виникае окрема проблема.

– Що цього разу?

– Вiн розраховуе взяти участь в обговореннi, кого оберемо.

Хороша новина в тому, що вiн хоче сестричку.

– Все може ускладнитися, якщо вiн не прийме панну Джей Смiт i захоче когось iншого.

– Не знаю, що можна буде зробити, коли це станеться.

– Доведеться якось переконати його, що Джессiку вибрав вiн.

– І як пропонуеш нам це зробити?

– Я помiркую над цим.

– Пам’ятай лишень, що його не можна недооцiнювати. Якщо ми так вчинимо, можемо наразитися на вогонь у вiдповiдь.

– Побалакаемо про це, коли я повернуся, – сказав Гаррi.

 – Маю поспiшати, кохана, бо обiдаю з Гарольдом Гiнзбургом.

– Передай йому моi вiтання i не забувай, що вiн – iще один чоловiк, якого не можна собi дозволити недооцiнювати. І якщо ви вже побачитесь, не забудь запитати у нього, що сталося з…

– Я не забув.

– Удачi, любий, – побажала Емма, – i бажаю, щоб ти потрапив до того списку бестселерiв!

– Ти гiрша за Наталi.

– Хто така Наталi?

– Бездоганна бiлявка, котра мае тримати мене за руку.

– Любиш ти казки розповiдати, Гаррi Клiфтоне.

* * *

Емма була однiею з перших, хто того вечора прибув до лекцiйноi зали унiверситету, щоб прослухати лекцiю професора Сайруса Фельдмана на тему «Чи втратила Британiя мир, вигравши вiйну?».

Вона прослизнула на мiсце в кiнцi ряду розставлених крiсел приблизно посеред примiщення. Задовго до призначеноi години воно було набите вщент, так що припiзнiлим довелося сидiти на сходинках, а один чи двое навiть вмостилися на пiдвiконнях.

Публiка вибухнула оплесками, коли в аудиторii з’явився подвiйний лауреат Пулiтцерiвськоi премii, якого супроводжував вiце-ректор унiверситету.

Пiсля того як усi посiдали на своi мiсця, сер Фiлiпп Моррiс представив свого гостя, подарувавши публiцi гарненьку iсторiю знаменитоi кар’ери Фельдмана, починаючи зi студентськоi лави у Принстонi до того, коли його призначили наймолодшим професором у Стенфордi, й аж до другоi Пулiтцерiвськоi премii, яку йому вручили роком ранiше.