Надійно прихована таємниця

Перш нiж Емма змогла запитати про причину, вiн додав:

– Хiба у вас е надлишок обiгових коштiв, якими необхiдно розпорядитися, чи податковi пiльги для морськоi галузi Великоi Британii, про якi менi нiчого не вiдомо.

– Наскiльки я знаю, iх немае, – вiдказала Емма.

– Тодi вам доведеться зiткнутися з фактами. Лiтак ось-ось перетворить пасажирськi кораблi на плавучих динозаврiв. Чому? Невже будь-яка притомна людина витратить п’ять днiв, аби перетнути Атлантичний океан, якщо таку ж саму подорож може здiйснити за вiсiмнадцять годин лiтаком?

– Можливiсть вiдпочити? Страх перед польотами? Ви прибудете у кращому станi? – запропонувала варiанти Емма, згадуючи слова сера Вiльяма на зборах акцiонерiв.

– Вiдiрвано вiд життя i застарiло, панночко, – буркнув Фельдман. – Доведеться вигадати щось краще, нiж такi аргументи. Нi, правда полягае в тому, що сучасний пiдприемець, i навiть турист, що кохаеться на пригодах, хоче скоротити час, необхiдний для досягнення пункту призначення, тож за кiлька рокiв бiзнес морських пасажирських перевезень потоне, як у раковинi.

– А в перспективi?

– Не став би зазирати так далеко.

– То що ви можете порадити?

– Вкладайте будь-якi вiльнi кошти у будiвництво вантажних кораблiв. Лiтаки нiколи не зможуть перевозити великi та важкi вантажi, такi як автомобiлi, сiльськогосподарська технiка або й навiть продукти харчування.

– Як менi переконати в цьому сера Вiльяма?

– Проведiть чiткий аналiз на наступному засiданнi Ради директорiв, – порадив вiн.

Фельдман знову вдарив по сидiнню п’ястуком.

– Але я не член правлiння.

– Ви не член правлiння?

– Нi, не пригадаю, щоб Беррiнгтони колись призначали жiнку директором.

– У них немае вибору, – зауважив Фельдман гучнiше. – Вашiй матерi належить двадцять два вiдсотки акцiй компанii. Ви можете вимагати мiсця у правлiннi.

– Але менi бракуе квалiфiкацii, i навiть двогодинна поiздка потягом до Лондона з лауреатом Пулiтцерiвськоi премii не вирiшуе цю проблему.

– Тодi саме час здобути потрiбну квалiфiкацiю.

– Що ви маете на увазi? – не збагнула Емма. – В Англii немае унiверситету, який, наскiльки я знаю, мае бiзнес-курс у своiй навчальнiй програмi.

– Тодi вам доведеться знайти три роки часу та приеднатися до мене в Стенфордi.

– Не думаю, що мiй чоловiк або мiй маленький син зрадiли б вiд цiеi iдеi, – вiдповiла Емма, руйнуючи свое прикриття.