Обережно зі своїми бажаннями

Засiдання ради директорiв запланували на десяту ранку, зазвичай такi збори закiнчувалися опiвднi. Уже двадцять по дванадцятiй, а Фiшер досi не зателефонував, хоча вiн отримав чiткi вказiвки одразу повiдомити про результати зустрiчi. Раптом Мартiнес згадав, що Карл рекомендував Фiшеру не контактувати з шефом, доки не вiдiйде достатньо далеко вiд Беррiнгтон-гаусу, щоб бути певним, що нiхто з членiв ради директорiв не стане свiдком його дзвiнка.

Карл також порадив майору вибрати таке мiсце, де б ймовiрнiсть зустрiчi з кимось дорiвнювала нулю.

Фiшер зупинився на пабi «Лорд Нельсон» не лише тому, що той розташовувався за милю вiд верфi Беррiнгтонiв, а й через те, що це був портовий район: у пабi наливали пiнтами алкогольнi напоi, iнколи сидр i нiколи «Бристольський крем Гарвi»[8 - «Бристольський крем Гарвi» – торгова марка хересу.]. Але що найважливiше – бiля вхiдних дверей стояла телефонна будка.

Телефон на столi дона Педро задзеленчав. Вiн схопив слухавку iще до другого сигналу.

Карл також порадив Фiшеру не називатися, коли той дзвонив iз телефонноi будки, а також контролювати час розмови, щоб передати свое повiдомлення за одну хвилину.

– «Гарланд i Вольф», Белфаст.

– На небi е Бог, – вiдповiв дон Педро.

Лiнiя дала вiдбiй. Отже, на засiданнi ради директорiв не обговорювали нiчого суттевого, про що Фiшеру варто було повiдомити перед завтрашньою поiздкою до Лондона. Дон Педро поклав слухавку i поглянув на трьох чоловiкiв, що сидiли навпроти.

Кожен iз них уже знав, яким буде його наступний крок.

***

– Заходьте.

Головний касир вiдчинив дверi й вiдступив убiк, пропускаючи банкiра з Аргентини до кабiнету управителя. Мартiнес увiйшов, одягнений у модний двобортний костюм, бiлу сорочку та шовкову краватку, все придбане у кравця на Севiл-роу. За ним слiдували два охоронцi, котрi несли велику потовчену валiзу з iнiцiалами «Б. М.». Позаду йшов цибатий джентльмен в елегантному чорному пiджаку, сiрому жилетi, штанях у смужку та з темною краваткою, щоб нагадати простим смертним, що вiн та управитель навчалися в однiй школi.

Охоронцi поставили валiзу в центрi кабiнету, а управитель вислизнув з-за свого столу i потиснув дону Педро руку. Вiн пильно споглядав на багаж, коли його гiсть вiдмикав застiбки та вiдкидав вiко. П’ятеро чоловiкiв поглянули вниз на ряд акуратно складаних банкнот номiналом у п’ять фунтiв. Незвичне видовище для будь-кого з них.