Обережно зі своїми бажаннями

Управитель обернувся до головного касира й наказав:

– Сомервiллю, цi банкноти необхiдно перерахувати, а потiм перевiрити повторно, i якщо пан Мартiнес погодиться з вашими результатами, знищить iх.

Головний касир кивнув, один iз охоронцiв опустив вiко валiзи та повернув застiбки на мiсце. Вiдтак охоронцi повiльно пiдняли важку ношу й подалися за головним касиром. Управитель мовчав, поки не почув, як зачинилися дверi.

– Може, вип’ете зi мною «Бристольського крему», друже, доки чекатимемо, коли закiнчать пiдрахунки?

Дону Педро знадобився якийсь час, щоб усвiдомити, що звертання «друже» – прояв прихильностi, навiть визнання, що ти став членом клубу, незважаючи на те, що ти iноземець.

Управитель наповнив два келихи й подав один своему гостю:

– На здоров’я, друже.

– На здоров’я, друже, – i собi сказав дон Педро.

– Я здивований, – зауважив управитель, зробивши ковток, – що ви зберегли таку велику суму готiвкою.

– Цi грошi зберiгалися у сховищi в Женевi упродовж останнiх п’яти рокiв, i вони залишилася б там, якби ваш уряд не вирiшив друкувати новi банкноти.

– Це не мое рiшення, друже. Я радив цього не робити, але той телепень iз Кабiнету Мiнiстрiв – не та школа й не той унiверситет, – бурмотiв управитель мiж ковтками, – наполягав на тому, що нiмцi пiд час вiйни пiдробляли нашi п’ятифунтовi банкноти. Я йому казав, що це просто неможливо, але вiн не слухав. Мабуть, вирiшив, що розбираеться на цьому краще, нiж Банк Англii. Також я йому сказав, що доки мiй пiдпис стоiть на банкнотi англiйського банку, цю суму виплачуватимуть без обмежень.

– Я меншого й не очiкував, – зауважив дон Педро й ризикнув усмiхнутися.

Пiсля цього чоловiкам стало важко знайти тему для розмови, в якiй вони обое почувалися б вiльно. Тiльки поло (не водне), Вiмблдон i нетерпляче очiкування дванадцятого серпня[9 - 12 серпня у Великiй Британii розпочинаеться сезон полювання на курiпок.] допомогли пiдтримувати бесiду достатньо довго, щоб управитель мiг налити другу порцiю хересу.

Вiн не змiг приховати свого полегшення, коли телефон на його столi нарештi задзеленчав. Управитель поставив келих, пiдняв слухавку й уважно вислухав. Вiдтак витягнув «паркер» iз внутрiшньоi кишенi пiджака й записав суму. Потiм попросив головного касира повторити ii.

– Дякую, Сомервiллю, – сказав вiн, перш нiж опустити слухавку. – Радий повiдомити, що нашi суми збiгаються, друже. Не те щоб я сумнiвався в цьому… – швидко додав вiн.