Обережно зі своїми бажаннями

Чоловiк вiдсунув горiшню шухляду свого столу, вийняв звiдти чекову книжку й акуратним упевненим почерком написав: «Два мiльйони, сто сорок три тисячi, сто тридцять п’ять фунтiв». Вiн ледве стримався, щоб не додати слово «загалом» перед тим, як поставити свiй пiдпис. І посмiхнувся, передаючи чек дону Педро, котрий перевiрив суму, перш нiж i собi посмiхнутися.

Дон Педро волiв би за краще мати вексель, але чек, пiдписаний управителем Банку Англii, навiть лiпший. Зрештою, це був той же пiдпис, що i на п’ятифунтовiй банкнотi.

8

Усi трое виiхали з будинку номер сорок чотири на Ітон-сквер у рiзний час, але кiнець кiнцем опинилися в одному мiсцi.

Першим з’явився Луiс. Вiн прибув на станцiю метро «Слоун-сквер» i сiв на потяг кiльцевоi лiнii до Гаммерсмiта, де перейшов на лiнiю «Пiкадiллi». Капрал Кренн вiд нього не вiдставав.

Дiего сiв у таксi до автовокзалу Вiкторiя та пересiв на автобус до аеропорту; за ним одразу приеднався його «хвiст».

Луiс спростив Кренну завдання не вiдступати вiд нього нi на крок, проте вiн робив лише те, що наказав йому батько.

На «Г’юнслоу-Вест» вийшов iз пiдземки й узяв таксi до Лондонського аеропорту, де перевiрив розклад рейсiв, аби переконатися, що потрiбний йому лiтак вилiтае трохи бiльш нiж за годину. Вiн придбав останне число «Плейбоя» й оскiльки не мав багажу, то повiльно рушив у бiк п’ятого виходу.

Автобус привiз Дiего до термiналу за кiлька хвилин до десятоi. Вiн також перевiрив розклад рейсiв i виявив, що його лiтак до Мадрида затримуеться на сорок хвилин.

Це не мало жодного значення. Дiего перебрався до бару, замовив канапку з шинкою та кавою, пiсля чого зайняв мiсце бiля входу, щоб нiкого не пропустити.

Карл зачинив вхiднi дверi будинку номер сорок чотири за кiлька хвилин пiсля вильоту Луiса до Нiцци. Вiн подався у напрямку Слоун-стрит, несучи пакет з «Герродса», вже наповнений. Зупинився, щоб помилуватися товарами, виставленими у вiтринi, та на вiдображення у склi; старий виверт, аби переконатися, чи за вами хтось не стежить.

І виявив скромно одягненого маленького чоловiчка, котрий ходив за ним тiнню весь останнiй мiсяць. Коли Карл дiйшов до «Герродса», то вже не сумнiвався, що його переслiдувач вiдстае лише на кiлька крокiв вiд нього.

Лакей у довгiй зеленiй лiвреi та цилiндрi вiдчинив для Карла дверi й привiтався. Вiн пишався тим, що знав усiх постiйних клiентiв в обличчя.