Світован

Але звiдкись ця втома… Хоча останнiм часом я майже нiчого не робив.

– Втома не вiд перероблення, а вiд переситу чи недоситу, вiд переступлення Закону. Якщо вiн е в нашому серцi, то оберiгае нас i веде, а якщо нi – то самi м'язи швидко втомлюються. А надто втомлюеться беззахисна душа.

Кортiло щось запитати, але я не важився. Сидiв проти нього пiд пахучим шатром бузини. Коник стрибнув менi на плече i завмер зо страху. Заходив у сад вечiр. Бiля нiг хнюпилися полишенi сонцем квiти курячоi слiпоти.

Зате ромашки яскрiли жовтими зiницями. Менi кортiло щигликом збити коника, зiрвати ромашку i встромити межи зуби. Але дивно: бiля цього чоловiка я не мiг такого робити, це виглядало б як порушення прихованого закону. З'явилася якась повздержливiсть.

Сад виглядав напiвдиким, всяка дурнина там росла. Але я встиг запримiтити, як ходить садом господар – ступае сторожко, як кiт, не натоптуе стежин (скрiзь однакове буйнотрав'я), обходить табунцi благеньких квiтiв-самосiвок.

Де-не-де в травi зачаiлися валуни, сiрiли спинами, як заснулi черепахи. Вони ж, мабуть, заважають косити?! А старий iх не вивергне i мох iз них не здере. Де я мiг знати тодi, що в засуху вiн навiть поливае цей мох. («Яка не е, а теж трава Господня»).

Але тодi менi пекло свое, i нарештi я здобувся на запитання:

– Ви сказали про непрощення. Воно теж нам шкодить?

– Либонь, найбiльше. Якщо заздрощi коростою роз'iдають серце, то нехiть прощати висушуе й огiрчуе його.

– Отже, я маю прощати тим, котрi за один день мене знищили? Вiроломно забрали роботу, житло i двох найдорожчих менi людей. Без особливих причин. Прощати?

– Прощати! І не через день, а сеi ж митi. Але, будь ласкавий, посунься вбiк – ти топчеш руминчик.

Я посунувся на лавицi, дивуючись уголос:

– Як ви це побачили за стiльницею?

– Вчув запах м'ятого цвiту. І ти вчися в трави.

– Чого вчитися? – здивувався я.

– А хоча б того ж прощення.

Коли ми топчемо квiточку, вона вiддае аромат. Ось вiн – сенс прощення. Трава до сього дiйшла, а ми ж люди! Однак мало прощати, ще й дякувати треба напасникам. Бо коли нас нiхто не випробовуе – се прокляття.

– І ви прощали своiм лиходiям? Прощаете iм усе?

– Прощав, i тому я тут. А вони… вони давно вже не чинять лиходiйства.

Я був оглушений його словами. Дивився на цього дивного дiда, як дитина на цукерку. І не мав що сказати.