Богдан Хмельницький. Легенда і людина

Звучить також славослiв’я i вiйську Запорiзькому, i його гетьману Хмельницькому:

«А ти, Чигирине, мiсто окраiнне, не меншую славу

Тепер в собi маеш, коли оглядаеш в руках булаву

Зацного Богдана, мудрого гетьмана, доброго молодця,

Хмельницького Чигиринського, давнього запорожця.

Бог його вказав i вiйську подав, аби iм справовав,

А жеби покорних од рук гордих моцно обварював.

Учини ж, Боже, всiм нам гоже, аби булавою

Вiйсько твое славне, всьому свiту явне – за його головою».

Це чи не один з перших панегiрикiв Хмельницькому.

Звичайно, йому далеко до панегiрикiв пiзнiших козацьких лiтописцiв. Та все ж…

Загалом пiсня е провiденцiалiстською. Автор вважае, що все в руках Бога. Бог покарав ляхiв за те, що вони були гордi, поступали нерозумно й чинили зло запорожцям. Тепер Бог пiдняв запорожцiв, дарував перемогу над ляхами, а також дав iм доброго полководця – Богдана Хмельницького.

Думка, що повстання пiд проводом Хмельницького – це кара полякам за iхнi грiхи, набувае поширення навiть у суто польськiй лiтературi.

Подiбнi погляди цiлком вкладалися в русло середньовiчних уявлень про Божу кару. Вони мали поширення i в лiтературi украiнськiй, i польськiй.

Окрiм вiршiв про Миколу Потоцького, вмiщених у «Лiтописцi…» Єрлича, до нас дiйшла ще одна пiсня того часу про битву пiд Жовтими Водами. Починаеться вона такими словами:

«Висипався хмiль iз мiха І наробив ляхам лиха…».[27 - Про Жовтоводинську битву // Слово многоцiнне. – Кн. 3. – С. 498–499.]

Багато в чому цей твiр нагадуе народну пiсню.

І достатньо адекватно вiдображуе настроi й погляди, якi панували в козацькому середовищi. Автор тiшиться, що ляхи зазнали поразки. З iронiею пише про них:

«До Жовтоi водицi

Наклав iм дуже хмельницi.

Не могли на ногах стояти —

Волiли утiкати».

У цiй пiснi не зустрiчаемо антитатарських мотивiв. Радше, навпаки, автор радiе, що татари разом iз козаками побили полякiв:

«І по пастушi табунцi

Приiхали к нам ординцi.

Не утiкай же, ляху,

З самого перестраху…»

Із тексту пiснi навiть складаеться враження, що чи не головною силою в битвi пiд Жовтими Водами були татари.

Й сама битва трактуеться як татарський наiзд на ляхiв, у якому брали участь козаки. До речi, в такому ж ключi трактують цi подii кримсько-татарськi джерела.

Є в пiснi певний натяк на причини Хмельниччини. Там не говориться про якiсь кривди православних, не йдеться, за великим рахунком, i про причини соцiального характеру.