Цинкові хлопчики

Труни кидали, нiби ящики з патронами. Я жахнулась. Солдати зрозумiли: «новенька». Приiхала в частину. Спека шiстдесят градусiв. У туалетi мух стiльки, що можуть пiдняти тебе на крилах. Душу – немае. Вода на вагу золота. Я – едина жiнка.

За два тижнi викликав комбат:

– Ти будеш зi мною жити…

Два мiсяцi вiдбивалась. Одного разу мало гранату не кинула, iншого – за нiж ухопилась. Наслухалась: «Вибираеш повище зiрками… Чаю з маслом захочеш – сама прибiжиш…» Нiколи ранiше не матюкалась, а тут:

– Та вали ти звiдси!

У мене мат-перемат, загрубiла.

Перевели до Кабула, черговою в готель. Попервах на всiх звiром кидалась. Дивились, як на божевiльну.

– Чого кидаешся? Ми кусатись не збираемось.

А я iнакше не могла, звикла захищатися. Гукне хто- небудь:

– Зайди чаю попити.

– Ти мене кличеш на чашку чаю чи на «палку» чаю?

Поки в мене не з’явився мiй… Кохання? Таких слiв тут не вживають. Ось знайомить вiн мене зi своiми друзями:

– Моя дружина.

А я йому на вухо:

– Афганська?

Їхали на бетеерi… Я його собою прикрила, але, на щастя, куля – у люк.

А вiн спиною сидiв. Повернулись – написав дружинi про мене. Два мiсяцi не отримуе листiв iз дому.

Люблю пiти пострiляти. Весь магазин випускаю однiею чергою. Менi стае легше.

Одного «духа» сама вбила. Виiхали в гори, подихати, помилуватись. Шерех за каменем – мене наче струмом назад, i я – чергу. Першою. Пiдiйшла подивитись: сильний, гарний чоловiк лежав…

– З тобою можна в розвiдку, – сказали хлопцi.

Я носа задерла.

Їм iще сподобалось, що я не полiзла йому до сумки за речами, я взяла лише пiстолет. Потiм вони всю дорогу мене стерегли – раптом знудить, блювати почну. Нiчого. Тiло легким раптом стало… Прийшла, вiдчинила холодильник i багато з’iла, так багато, що iншого разу менi б цього на тиждень вистачило. Нервовий розлад. Принесли пляшку горiлки. Пила i не п’янiла. Жах не вiдпускав: не влучила б я, i моя мама отримала б «вантаж двiстi».

Я хотiла бути на вiйнi, але не на цiй, а на Великiй Вiтчизнянiй.

Звiдки бралась ненависть? Дуже просто. Убили товариша, а ти з ним був поруч, iв з одного казанка. Вiн тобi про подружку, про маму розповiдав. І ось лежить весь обгорiлий. Одразу все зрозумiло… Тут будеш стрiляти, поки не збожеволiеш. Ми не звикли думати про великi питання: хто це влаштував? Хто винен? Є анекдот на цю тему… У вiрменського радiо запитують: що таке полiтика? Вiрменське радiо вiдповiдае: ви чули, як дзюрить комар? Так ось: полiтика – це ще тонше.