Сини змієногої богині

Орел, зробивши коло, заклекотiв i полетiв назад до Днiпра у своi володiння, а Орлан, теж зробивши коло й теж заклекотiвши, вiдсвяткував свою перемогу, адже одiгнав чужака i залишився в своему небовi.

Вони розiйшлися хоч i мирно, але переповненi войовничiстю.

Поки що розiйшлися.

Але так довго не могло тривати й попереду iх чекали новi лютi випробування, сутички й перейми – Орлан зазiхав на володiння Орла, Орел у свою чергу на володiння Орлана, i це колись мало закiнчитися або загибеллю одного з них, або ганебним вигнанням слабкiшого.

Бiлохвостий повертався у своi володiння з вiдчуттям перемоги й час вiд часу клекотiв у пiднебессi; повертався до Днiпра, де були пороги, а в порогах нуртувала, скаженiла й пiнилась вода – там у скелях чекало його гнiздо з двома орлятами й орлицею.

А внизу, скiльки могли охопити його зiркi очi, простилалася безкрая степова краiна, порiзана рiками й рiчками, ярами i долинами, яругами й байраками, лiсами й перелiсками побiля води. Там, у степах – ковила, типчак, тонконiг, бiзонова трава, стоволос, море рiзнотрав’я.

Там, внизу, царство рiзноi дрiбноти, що слугувала йому за iжу – зайцiв, ховрахiв, бабакiв, хом’якiв, вовкiв, лисиць, тхорiв, борсукiв, у травах i над степами – володiння жай-воронкiв, перепiлок, курiпок, жирних дроф i диких коней тарпанiв – останнiх орел шанував.

Там, внизу, байрачнi лiси й перелiски, узвишшя й кряжi, низини й горби, лiси в заплавах рiчок, вербняки й осокiрники, а ще там – посухи, суховii, пиловi бурi, там лiто жарке й сухе, зими холоднi й малоснiжнi, сильнi вiтри; там кургани й могили, у який край не поглянь – вiд Дунаю до Забайкалля, у них сплять тi, хто колись володiв цими краями i щез пiд натиском iнших племен, як кiммерiйцi вiд скiфського нападу.

З прадавнiх часiв на цих неоглядних евразiйських просторах розселилися народи й племена, що були родаками чи спорiдненими мiж собою, але, будучи рiзними i кожен маючи свое ймення, всi разом чомусь звалися скiфами.

А втiм, справжнi скiфи – скити, сколоти – це тi, хто жив у смузi вiд пониззя Дунаю й до Дону в степах Пiвнiчного Причорномор’я, в тамтешньому межирiччi, а ще густiше мiж Днiпром i Танаiсом, а це були його споконвiчнi володiння, отриманi у спадок вiд дiда-прадiда.

Його Степ – званий там, унизу, ще Скiфським Степом, – простягнувся iз Заходу на Схiд вiд пониззя Дунаю й до вiдрогiв Дону на 1000 км смугою завширшки 500 кiлометрiв i займав 240 тисяч квадратних кiлометрiв.