Сини змієногої богині

Це все були його володiння, i вiн iх двiчi на рiк оглядае, восени й по веснi, неодмiнно у повню. Але тi, хто там унизу метушиться мурашвою, вважають iх своiми – наiвнi! Там, внизу, де хмарами ходять табуни й череди худоби та отари овець, де скачуть вершники, де скриплять великими дерев’яними колесами iхнi критi хати, кибитки, що iх перетягують воли, там здiймаються нелiченi дими нелiчених багать, там iхнi осiдки, пристановища, прихистки, стани, стiйбища, стоянки, табори, там – вiйни, бiйки, сутички скотарiв i землеробiв та воiнiв-кочовикiв, а над усiею тiею метушнею – його царство, над усiм тим огромом – його пiднебесне царство, у якому ходить сонце, а ночами рясно висипають зiрки – вогнi багать небесних орд… Внизу, на тiм виднокраi, на овидi тiм, на безмежжi безкрайньому пiд шатром сонячного чи зоряного неба вона – СКІФІЯ.

…І десь там, унизу, далеко звiдти, можливо, й на Боспорi, смагляволиций, чорноволосий, iз закудланою головою майстер-грек на замовлення знатного i багатого номада-сколота, воiна славетного i багатого, з Кримського пiвострова, що був заселений скiфами, прискаливши велике чорне око, котрий уже день виготовляв золоту обкладку сагайдака – футляра для лука i стрiл.

Замовник обiцяв щедро заплатити – капшук у нього тугий! – i майстер старався.

Обкладка мала бути з двох частин. Нижня – просто гладенька пластина, що закриватиме бiльшу частину сагайдака, а верхня… Над верхньою майстер i потiв не розгинаючи спини, вкладаючи в непросту роботу все свое умiння – мастаком вiн був вiдомим, митцем i художником, а не якимось там штампувальником, що метушиться заради зиску.

Верхню пластину художник вирiшив прикрасити декоративним фризом.

І вирiшив, що для цього пiдiйде олень, якого терзають лев, змiй i орел. Олень вже впав на колiна, впав, випроставши довгу струнку шию, вiдкинувши – чи не в передсмертному криковi, криковi прощання з життям – назад голову.