Ярославна

    З украiнських пiсень

І

Чи я в батька не кохана була?

Єфросинiя, галицька князiвна, дочка Ярослава

…Ще в Галичi (як тепер уточнюють: давньоруському), стольному градi однойменного князiвства, що бiля далеких од Киева Карпат, не збиралися й готувати весiльний поiзд, що його буде названо «медовим» i якому випаде подолати чи не пiв Русi – вiд гiр Карпатських до дрiмучих Сiверських лiсiв на берегах Сейму (а це вже близько до неспокiйного порубiжжя з немирними степами Половеччини); ще, власне, й самих медiв, запахущих i хмiльних, не розливали у великi глинянi глечики, званi дзбанами, щоби потiм вивершити ними хуру для весiльного поiзду… (А ще ж треба було виготовити медову ситу, заправити запареними шишками хмелю та дати iй постояти в теплi кiлька днiв чи й тижнiв, потiм перецiдити, охолодити i тiльки тодi можна розливати по дзбанах i споживати.

У тi часи жодна учта, жодне свято чи обряд не обходився без меду-медухи – тiльки у пiст церква трохи обмежувала споживання цього напою, але повнiстю заборонити його бодай i на кiлька днiв не могла).

Отож ще навiть про саме весiлля галицькоi княгинi, яку ласкаво звали княгинькою, з молодим новгород-сiверським князем i мови не йшло, ще карпатськi бджоли тiльки збирали на полонинах меди, ще з далекоi Сiверщини, про яку в Карпатах теж нiхто не чув, ще й не лаштувалися в дорогу свати – пiд виглядом, звичайно, ловцiв-полювальникiв за куницею, а насправдi за красною дiвицею…

Але вже йшов 1167 рiк.

В Галицькому князiвствi, на столi якого сидiв знаний на Русi князь Ярослав Володимирович з дещо загадковим прiзвиськом Осмомисл, крутий i владний, адже без його згоди жодна волосина на головах пiдданих не могла впасти, але, вочевидь, на небесах iхнiй шлюб було схвалено.

Ба, навiть укладено – як вiдомо, справжнi шлюби спершу укладаються на небесах, а лише потiм i на землi… Отже, боги вже все вирiшили, i все вже належало iсторii, тож мало ось-ось здiйснитися i в нашому свiтi, а тому вiдмiнити шлюб, укладений на небесах, на землi вже нiхто не мiг… Ще молода безтурботно й безжурно доспiвувала свое безтурботне й безжурне дiвоцтво, нiчого не вiдаючи про якогось там князя Ігоря з якоiсь там Сiверщини; ще в Галичi, у княжiй родинi Осмомислiв, i дарiв не готували сватам та родичам молодого, не кажучи вже про посаг молодоi, що ледь чи й умiститься на кiлькох возах, ще…

Але тут все й лучилося…

…Єфросинiя тодi заблукала.

І де? У… бiлому свiтi.