Ярославна

Прочитавши палке звернення автора «Слова о полку Ігоревiм» до Ярослава, можна подумати, що йдеться не про князя однiеi iз земель, до того ж не найбiльшоi на Русi, а про великого киiвського князя часiв розквiту його влади й сили… Не князь, а суцiльна доброчеснiсть. Вiн i бiдних пiдтримував, i в злагодi з законом Божим жив. Історики продовжили традицiю лiтописцiв i також характеризували Ярослава здебiльшого позитивно».

Невiдомо, коли вiн народився – очевидно, на початку 30-х рокiв XII ст.

Все свое чвертьвiкове князювання в Галичi[7 - Галич – давньоруське мiсто, розташовувалося на березi р.

Лукви (притока Днiстра) на мiсцi сучасного села Крилоса Галицького району Івано-Франкiвськоi областi. Зруйноване у 1241 роцi монголо-татарами. Галич – нинi мiсто Івано-Франкiвськоi областi Украiни на березi р. Днiстра.] Ярослав боротиметься з галицьким боярством, але, як свiдчать iсторики, так i не здолае його. Тамтешне боярство виросло з мiсцевоi племiнноi знатi й володiло багатими землями, селами й навiть мiстами. Воно багло самовладно правити у краi, а князь повинен був мати владу хiба що формальну. Виходить, Ярослав, могутнiй князь, вiдiгравав одну з перших ролей у Давнiй Русi, але вдома нiколи не був господарем. (Вдома – це у Галицькому князiвствi). З галицькими боярами у могутностi i гординi могли тодi зрiвнятися хiба що бояри Новгорода Великого. Вони верховодили над Ярославом, свавiльно втручалися не лише у державнi справи, а й навiть у його приватне життя. І все ж Ярослав правив, i за його князювання Галич досягнув i слави, i величi чи не найбiльшоi. Вiн пожвавив традицiйнi для Галицькоi Русi стосунки з Вiзантiею, допомагав руським князям вiйськовою силою у iхнiй боротьбi з половцями. На пiвнiчному сходi Галичина межувала з Волинню, на сходi – з Киiвською землею. Рубiж мiж ними проходив через верхiв’я Горинi, Случi i Пiвденного Бугу. Сусiдами Галичини на заходi були Польща й Угорщина, тож захiднi рубежi Галицького князiвства стали державним кордоном Давньоi Русi. Карпатськi гори слугували русько-угорським порубiжжям (давньоруськi лiтописцi називали iх горами «Угорськими», а угорськi – «Руськими»), До складу Галицького князiвства входила також i Закарпатська Русь.

Оскiльки Галичина була ближче до Захiдноi Європи та Вiзантii i далека вiд половецького степу, то в нiй бурхливо розвивалися економiка й культура. Зростали мiста, що ставали осередками ремесла й торгiвлi. Найбiльшими серед них були Перемишль, Звенигород, Теребовль та Галич.