Апостол черні. Книга 1

«Стiй сину – ти убогий з дому, – вмiшався батько, що появився на хвилину, переходячи кiмнату з карафкою в руках, щоб набрати собi свiжоi води самому, як любив се не раз робити. – Чиiм коштом?»

«Едвардового батька». І тут пояснив Юлiян, що сей постановив нагородити сина подорожжю за границю, коли сей скiнчить середню школу з гарним успiхом – по перебутiй вiйськовiй службi. Один молодий технiк в його родинi з Мюнхена вибираеться до Англii на довший побут i Едвард мав би з ним iхати. Та, щоб вiн, крiм Англii, пiзнав i iншi мiста й краiни, гiднi звиджування, а не iздив сам, вiн рiшив дати йому за секретаря його (Юлiяна), що мав би йому не лиш секретарювати, але й про його фiзичний стан дбати i його батьковi зi всього якнайдокладнiше звiт здавати.

Сей чин сповняв би вiн за гонораром, а кошти за подорож для його особи не вчислялися б.

«І я собi чесно на оцю, так сказати б, нагороду за свою працю вiд долi заслужив. Будьте спокiйнi, тату, я не з тих, що нагороди даром приймають.

(Ви й нiхто в нас не учив нас того); а добродiй Ганге числиться як що своему синовi дае, а не то, як з чужими мае до дiла».

«Так майся на бачности. Панська ласка до порога, каже народна приказка. В подорожi чоловiк багато скористуе й се може буде найкращий здобуток твоеi молодости. Але… час минае, ти хватай за тим, коли воно справдi так мало б бути, й застановляйся. Едвард не потребуе з кожним роком числитися, як ти. Вiн син заможних родичiв – ти одначе…» – й тут урвав.

По хвилi додав, що на його мiсцi зрiкся б сього, забравсь до свiжих фахових студiй i гонив до пристанi.

«Без вiддиху, тату?» – спитав син з нетаеним докором в голосi.

Що там таке «вiддих». Поiхав би на кiлька недiль знову в гори й скрiпився б. Чи один так поступав! А й за одиноких своякiв, яких вони там мають, не треба забувати. Самi вони знають, як щиро вони до них вiдносяться. Правда, чужина, подорожi збагачують духа. Але з другоi сторони, треба пам’ятати, що люде е родженi в зависимости й через одну струну сполученi з тим, що мае нам поживу давати.

Юлiян слухав батька, а коли сей скiнчив, вiн вiдповiв, що чуе, що «подорожування» не вiдбере йому те, що дасть йому колись поживу. Противно. Воно може його умислово вище поставити. До тiтки Софii в гори нехай сього року котра з сестер iде, вiн не може.

Сестри майже в один голос запротестували, зачувши Юлiянову пропозицiю.