Надходить та година

Полiтик прихопив примiрник «Гардiан» у залi для пасажирiв першого класу, але навiть не перегорнув першоi шпальти, випив фiлiжанку чорноi кави, знову i знову обмiрковуючи план Вальтера. У ньому був один значний недолiк, який вiн назвав необхiдним ризиком.

Джайлз одним iз перших опинився на борту i, незважаючи на те, що лiтак вилетiв вчасно, не переставав зиркати на годинник упродовж усього рейсу. Лiтак приземлився у Берлiнi о дев’ятiй сорок п’ять ранку, i позаяк у Джайлза не було багажу, вiн уже за двадцять хвилин сидiв у таксi.

– Пункт пропуску «Чарлi», – звелiв вiн водiевi, який кинув на нього косий погляд, перш нiж влитися у вранiшнiй рух в напрямку мiста.

Незабаром пiсля того як вони минули наполовину зруйнованi Бранденбурзькi ворота, Джайлз помiтив бiлий автобус «мерседес», за яким Вальтер наказав йому пильнувати. Позаяк вiн не хотiв стати його першим пасажиром, то попросив таксиста зупинитися за кiлька сотень ярдiв вiд переходу. Джайлз заплатив за проiзд i почав розгулювати так, нiби був туристом, хоча там не було нiчого, на що варто звернути увагу, окрiм стiни, вкритоi графiтi.

До автобуса пасажир наблизився, лише коли побачив, як купка людей заходить у салон.

Джайлз приеднався до гурту iноземних гостей i журналiстiв, котрi з’iхалися з усiеi Європи i були запрошенi на урочистий обiд, щоб почути промову Ерiха Хонекера, нового генерального секретаря Соцiалiстичноi единоi партii Нiмеччини. Джайлз усе гадав, чи не завадять йому ще раз перетнути кордон, не залишивши iншого вибору, окрiм як повернутися наступним же рейсом назад до Хiтроу.

Але Вальтер його запевнив, що позаяк вiн представляе Лейбористську партiю Великоi Британii як колишнiй державний секретар iз закордонних справ, його з радiстю приймуть. Схiднонiмецький режим, пояснив Вальтер, не змiг розпочати жодного значущого дiалогу з теперiшнiм консервативним урядом i вiдчайдушно намагаеться досягти домовленостей iз лейбористами, тим бiльше що здавалося цiлком ймовiрним iхне швидке повернення до влади. Коли черга нарештi дiйшла до Джайлза, вiн передав свiй паспорт службовцю, який кинув на нього побiжний погляд i вказав на автобус. Першу заваду було подолано.

Пересуваючись проходом, Джайлз помiтив молоду жiнку, яка сидiла самотньо позаду, видивляючись у вiкно. Йому не довелося перевiряти номер ii мiсця.

– Вiтаю! – мовив вiн до неi.

Вона пiдвела очi й посмiхнулася. Чоловiк не знав iменi цiеi жiнки, i, можливо, було б краще, щоб i не знав.