Професор Вільчур

»

У неi було не багато знайомих, серед них же, мабуть, немае жодного, хто мав би право на щось подiбне. Люцiя знала, що подобаеться iще декiльком колегам i, можливо, молодому Зажецькому, але вони, безумовно, знали також, що нiчого вiд неi не можуть очiкувати.

Тодi хто?..

І раптом кров ударила ii у голову. Божевiльна, смiшна, зухвала iдея! І все-таки щось iй пiдказувало, щось запевняло, щось утверджувало у найглибшому переконаннi, що це саме вiн – професор Вiльчур – послав цi квiти.

Серце забилося сильнiше й швидше.

Вона довго вдивлялася у рожевий букет, нiби чекаючи вiд нього пiдтвердження своеi здогадки. І нарештi, вона нiби отримала це пiдтвердження, на ii обличчi з’явилась посмiшка.

Нi, нi. Їi iнтуiцiя у цьому випадку не могла пiдвести. Як би з радiстю вона пригорнула цi квiти до грудей…

Вона нахилилася над ними. Нiздрi вловили слабкий i ледь помiтний аромат. Прохолоднi пелюстки нiжно торкалися гарячих щiк i багато з них густим дощем опали на стiл.

Отож-бо! Отже вiн пам’ятав про неi, думав про неi.

Пам’ятав саме на Святвечiр.

І вона була така простодушна! Повiрила йому, коли сказав, що вiн iде!.. Звичайно, вiн – у Варшавi. Усi свята провiв тут. На самотi. Сам-один…

Вона гарячково поглянула на годинник. Було вже пiсля дванадцятоi. Незважаючи на це, вирiшила зателефонувати. Вона знала, що професор нiколи рано не лягае спати, що у будь-якому разi щось дiзнаеться вiд Юзефа.

З нервовим поспiхом накручувала диск апарата. Довгий час у трубцi рiвномiрно гуло, перш нiж нарештi почувся хрипкий незнайомий голос:

– Душе грiшна, що тобi треба?

– Це… це помешкання професора Вiльчура? – невпевнено запитала Люцiя.

– Справдi. Ти здогадалася, дiвчинко. Це його теперiшнiй дiм. Und mein Liebchen, was willst du noch mehr[36 - І, моя кохана, чого хочеш? (Нiм.)]?

– Чи я могла б просити пана професора? – на мить завагавшись, озвалася здивована Люцiя.

– Залежно про що, полуничко. Якщо про золотий годинник i грудочку цукру, то так.

Якщо про те, щоб вирiзати хробаковидне охвiстя, – я б не радив. Якщо йдеться про партiю гольфа, то про це не може бути й мови. Якщо про руку, справа запiзнилася рокiв на тридцять. Якщо про чарку алкоголю, нiчого з цього не вийде, бо я накладу свое вето. Отже, хоч Святе Письмо каже: «Просiть, i дасться вам», зауваж, бiлоголова, що не сказано там, що дасться тобi те, про що просиш. Наприклад, попросиш пряник з мигдалем, а отримуеш жовту лихоманку з ускладненнями.