Трагедія Трояндової алеї. Єврейські історії

Вiн почав говорити з ними, i його розумнi слова, здавалося, подiяли, але Бореску рiзко перервав його i вхопив його за барки.

– Грошi або життя, еврею! – заволав вiн.

Іншi схопили Модруха за руки. Вiн видавався приреченим.

Тодi його дружина кинулася до робiтникiв i вiдтiснила Бореску.

– Що ти хочеш, – запитала вона, ii вогненнi очi, здавалося, готовi були пронизати будь-кого, хто надто близько пiдiйшов до ii чоловiка: – грабiжнику, вбивце!

– Нам потрiбнi вашi грошi, – вiдповiв ватажок i знову схопив власника фабрики.

Геть! – сказала Кiттен востанне.

– Геть ii! – вигукнув Бореску, i решта здiйняли залiзнi прути.

Але Кiттен дiстала револьвер iз кишенi та вистрiлила в Бореску. Вiн похитнувся, вiдпустив ii чоловiка, а потiм упав перед нею, як раб перед своею коханкою.

Вона стала поруч iз чоловiком та дивилася вогненними очима. Тримаючи револьвер у правiй руцi, вона направила зброю на робiтникiв, якi з жахом вiдсахнулися, немов вiд хижака, який готовий стрибнути. Але, попри хоробрiсть, Кiттен разом iз Модрухом були приреченi, якби не кинувся на помiч Ассур iз важкою сокирою у руцi.

Наблизитися до нього нiхто не наважився. Вiн прикрив iхнiй вiдступ, i володар фабрики iз дружиною вдало дiсталися будинку.

Тут вони забарикадувалися, Модрух, Кiттен та кiлька еврейських робiтникiв i слуг, зайняли вiкна й пригрозили вистрiлити у страйкарiв, тiльки-но вони з’являться. Якийсь час страйкарi мiркували, а потiм вiдiйшли, але лише для того, щоб пiдпалити фабрику з усiх бокiв.

Незабаром полум’я розповсюдилося скрiзь та охопило будинок, який вартувала роздратована юрба.

– Ми мусимо знайти вихiд, – сказав Модрух, – якщо не волiемо задихнутися тут в диму.

Кiттен взяла дитину на руки, i всi озброенi чоловiки-евреi оточили ii. Вони неквапом спустилися сходами. Велетень почав вiдчиняти дверi.

Затим пролунали труби i стукiт копит коней. Прибула кавалерiйська ескадрилья та розiгнала юрбу страйкарiв клинками.

Модрух зробив ще одну спробу врятувати будинок, але невдовзi здався i насупився, стиснувши зуби – його добро згорiло.

Раптом легка рука лягла йому на плече, i голос, сповнений любовi та енергii, сказав:

– Коханий мiй чоловiку, не впадай у вiдчай. Ми вiдбудуемо дiм i фабрику. У мене е ти, у тебе е дружина i дитина, i ми можемо обiйтися без того, що втрачено.

І маленька жiнка стримала свое слово. Раптово до неi повернулася вся енергiя та сили, нещастя повернуло iй спокiй i зробило холоднокровною.