Трагедія Трояндової алеї. Єврейські історії

Гарненька дiвчина наполягла на тому, щоб допомогти йому. Вона простягла йому намиста з кольорового паперу, гiлочки горобини, червонi плоди яких тiшили око на яскраво-зеленому тлi, грушi, яблука, виноград, позолоченi горiхи, якi вiн пiдвiшував до стелi, а також пташенят, зроблених iз порожнiх яець, iз дзьобами та крилами iз золотого паперу.

Їхнi руки час вiд часу торкалися, i щоразу красуня червонiла. Пiсля пальмовоi гiлки лулав i кедра, райського яблука, також розмiстили в зеленому шатрi маген-Давид, щит Давида, який було прикрiплено маленькими цвяхами посерединi стелi.

Мартiн зробив iз позолочених паличок трикутник, а потiм встромив посерединi гачок, з якого висiв семистовбурний свiтильник.

– Тепер останне, – сказала Дебора, усмiхаючись йому своiми дитячими очима.

– Що ти маеш на увазi? – запитав Мартiн.

Дебора, яка досi ховала руки за спиною, раптом простягла йому саме пiд носа велику червону цибулину, всипану перами.

– Правильно! – вигукнув Мартiн. – Ми не мусимо забувати про магiю проти всiх злих духiв.

Вони почепили цибулю на дверi, i тепер вхiд усiляким шедiм[8 - Шедiм – персонажi еврейськоi мiфологii, духи в еврейськiй демонологii, створенi з вогню та вiтру, якi можуть заподiяти шкоду.] був заборонений на порiг шатра.

– Ти, напевно, думаеш, що ми надто забобоннi, – сказала Дебора, – ти – той, хто бачив пiв свiту.

– Не думай, що там, де вирують великi хвилi життя, людина стае бiльш просвiтленою та щасливою. Забобони безсмертнi.

Вони завжди набувають нових форм, але нiколи не зникають. Сьогоднi це релiгiйна омана, завтра – полiтична, пiслязавтра – наукова, але людство не може iснувати без забобонiв.

– Тож ми забобоннi! – вигукнула Дебора i зробила навмисне рух, так, що товста чорна коса, якою вона бавилася, вдарила Мартiна по щоцi. Вiн зiщулився.

– Я зробила тобi боляче? – запитала вона.

– Нi, ти лишень змахнула чарiвною паличкою, – сказав вiн з усмiшкою, – i якщо я захотiв би зараз почепити перед моiм серцем велику червону цибулю, то було б запiзно.

– Ти негiдник! – розсмiялася дiвчина i знову вдарила його косою, цього разу по носi.

Зiндель був запрошений на вечiрку з вiста в перший день свята, а фрау Леонора занурилася в роман Шпiльхагена, тому що дощило, день був нудним, зi свинцевим небом, туманом та струмками на вулицях.

Але Дебора, попри негоду, спокiйно мрiяла та вiдчувала себе комфортно в маленькiй хатинi з вiття.