Українська модерна проза

Та от засвiтить свiтло дiйсностi, i маева краса меркне, щезае, тiльки сльози з очей кануть та кануть…

ПЛАЧ ЦВІТІВ

Весняна роса – то сльози цвiтiв.

Коли в старину забив iм ворiг 'iх матiр, царiвну-русалку, тодi вiддзвонили вони своiми чашами-дзвiнками похоронну, жалiбну пiсню, заплакали ревними сльозами й присягли нiколи не забувати своеi дорогоi пiстунки.

Звичайно як сирiтки. Куди iм мститись!?

Вони вiрнi своiй присязi: все святкують це сумне свято, все у них кануть сльози.

Сльози – то одинокий цiлющий лiк на iх пекучий бiль.

Вбивник iх матерi, земний цар Змiй, упиваеться iхнiми сльозами та й глузуе з них.

Сердешнi цi цвiти!..

Й нiжнi цвiти Украiни поминають сльозами насильну смерть своеi неньки. Душогубець, iх ворог, скошуе цi повнi слiз чарочки собi на напиток.

Його не лякае плач цвiтiв!..

МОРЕ

Я бачив море.

Сонце купалося в ньому й виринуло кроваве. На його безкрайому дзеркалi хвилювали могутнi хвилi. Тi сердитi смертоноснi хвилi чогось-то подобрiли.

Вони тiльки шумiли з повагом.

Дивний iх той шум!

Станеш йому прислухуватись, то й почуеш в ньому пiсню-жалiбницю; почуеш, як розмовляють многострадальнi лицарi в могилах, як грае тужну пiсню кобзар, як кигиче чайка.

І розстелиться перед тобою безмежна краiна iз широкими степами, високими могилами, глибокими ярами-байраками, зеленими лугами, – й важко тобi стане.

І ти до великого моря докинеш ще одну краплю, ще одну сльозу…

Хвилями плили вiдважнi моряки i спiвали пiсню, що переймили ii вiд хвиль. Да тiльки ж iх пiсня огненна, боева, жива, не мертвецька…

Я бачив море…

Сонце купалося в ньому й виринуло кроваве…

ОБНОВА

Як тiльки весна сказала «добридень» соннiй природi, так сейчас ворухнулась всяка животина до нового, вольного життя.

Безлистi дерева убираються в пахучi зеленi шати та й свобiдно з вiтром розмовляють – новi думки укладають.

Замороженi корiнцi ростин вiдживають, цвiтом понад землю виринають й медовими пахощами до вольного життя пiдбадьорюють.

Закованi ледяними кайданами ручаi скидають своi окови i журчать веселу пiсню свободи-волi.

З iх спiвом лучиться i щебiт вольних пташин, i розговiр обновлених ростин в одну чудову живучу мелодiю, що нею упиваеться на синьому безмежному небi благодатна дуга-веселиця.