Українська модерна проза

І сказали темнi:

– Чого ви стали?

Тодi видючi скрикнули:

– Перед нами – рiдний край, увесь опромiнений золотим сонцем!

Тодi темнi, мов божевiльнi, ринулися наперед, притиснули видючих i скинули всiх у безодню…

І стояли темнi над безоднею й перелякано питали:

– Де ж Рiдний Край? Ведiть же нас туди! Чого ж ви стали?

І стояли темнi над проваллям i все питали, а з глибокоi прiрви реготала Чорна Мара, i той страшний регiт нiсся над горами й скелями, як гуркiт громовоi хмари.

ТАК МИНАЛИ СТОЛІТТЯ

Михайловi Литвиновичевi

Багато вiкiв тому назад отсi велетенськi шпилястi гори геть-чисто були вкритi зеленими лiсами.

Мiж ними тихо, мов весняна хмара, пливла широка рiка, розпираючи крутi береги. Там, далеко-далеко, де цi обидва кряжi сходяться, де гори робляться плескова-тими, вибухала вона з невмирущого джерела. Забирала на довгiй путi безлiч потокiв гiрських, що змiцнювали ii силу, додавали краси й величi.

Непомiтно, мов тихий Дунай, впливали в далеке море повнi води.

А гори шпилястi подвiйним пасмом, мов iзмарагдове намисто, простяглися вiд джерела аж до гирла, круто спадаючи до рiки. Столiтнi дуби й смереки дивилися в кришталеву воду то з одного берега, то з другого, а посерединi вiдбивалася безодня блакить, виграваючи промiнням – раз сонця високого, раз мiсяця повновидого. І зорi летючi перебiгали через рiку i ховалися в горах. Безлiч риби в водi розкошувала, спiшила нажитися на бiлому свiтi. Безлiч звiра й птицi в горах спiшила нажитися, а конаючи, управляла землю своiм трупом – платила iй за багате, вiльне життя.

Гори високi, мов барвiнок, веселi панували над цiлим краем. Вони були ближче до хмар, чарували iх зеленими верхами, перетинали повiтряну дорогу. А коли на них падав благодатний дощик, бурхливi потоки збiгали в повнi води, додавали iм краси й величi.

Гори високi були ближче до сонця, перехоплювали його свiтле промiння, а на рiку кидали темний холодок.

Гори шпилястi були ближче до неба, чули його тайни надземнi, переказували iх своiм потокам, а тi несли святi глаголи аж у далеке море. І тодi по всiх краiнах знали, що тут, на зелених верховинах, живуть моi предки.

Тут споконвiкiв жили моi предки. Високi й ставнi, смiливi й моторнi.