Земля (збірник)

Очевидно, змiна i гра його очей була несвiдома, та тому не менше важка… Холодним, мов нiж, зимним блиском, що постепенно змагався, вiдпихав вiд себе, i треба було усмiху його молодих нiжних уст, щоб привабити душу до себе.

– Мамо! – перебив нараз тишину дзвiнким голосом. – Чи вечеря ще не готова?

Вона прокинулася лякливо й оглянулася.

– Ай, най тебе там!.. – кликнула з високо зморщеними бровами, неначеб вiдчула раптом сильний фiзичний бiль. – Як же ти мене перепудив[39 - Перепудити —перелякати.]! – І немов роздразнена тим, тягнула дальше: – Та вже вечерi хочеться? А чому ж ти вернув так скоро з бурдея? Напоiв худобу? Ти мав там сидiти, доки тато не прийде та доки Михайло сам туди на нiч не пiде!

– Так! І голоден? – спитав вiн.

– Чи я для них борше[40 - Борше – швидше.] варю, як вони пересиджують у бурдею? Всiм в однiй порi варю.

– Як я голоден, то iх то не болить.

– А де ти був досi? Хiба ж усе там у бурдею? – спитала iдко.

– Жаль вам, що ви не були там, де я ходив? – вiдповiв глумливо i стояв, мов стрункий дуб, перед нею i краяв серце холодним блиском очей.

– Бог би тебе скарав, Саво! Менi з жури чорно перед очима, а ти ще приходиш i iси мое серце!

– Ей, чи то я iм ваше серце? Може, я й тому винен, що ви плачете? Може, ви за мною плачете? Не плачте за мною, бо я ваших слiз не потрiбую. Навiть як умру, не потрiбуете за мною плакати!

– Саво! – крикнула вона з жахом.

– Мовчiть! – сказав понуро й сам замовк. Глядiв на землю, неначе шукав на нiй кулi, що перебiгла з одного мiсця на друге, та схилив молоде, звичайно блiдаве лице, що стемнiло iз гнiву, який так раптово наплив йому до серця.

– Мовчати, кажеш ти! – сказала вона й усмiхнулася гiрко. – Коли я межи людьми чую, як про тебе говорять, я й так мушу мовчати, сину мiй! – тягнула поволi несказанно гiрким голосом. – Навiть не можу перед ними пожалiтися, бо менi соромно. І менi так соромно, що з сорому не раз у землю запалась би, що мiй син вибрав собi дiвчину, яка сорому не мае, доньку чоловiка, що сидiв у кримiналi, що славиться злодiем на цiле село й що твойого тата хотiв до кримiналу упхати, а тепер, де може, безчестить.

Вiн стояв, як перше, не змiнивши нi пози, нi руху, з похиленою головою i непостiйним поглядом, та слiдив за всiма ii рухами i кроками.