Земля (збірник)

Вiн любив свою матiр, здаеться, любив ii бiльше, як тата i брата, але бували хвилi, в яких ненавидiв ii, так як тепер, з цiлоi душi своеi, коли нарiкала на Рахiру i прискала зневагою, як трiйлом.[41 - Трiйло – отрута.]

– І тому ви плакали? – спитав поволi з обидливим глумом.

Вона глянула на нього, а вiдтак обiзвалася:

– Нi, ти не вартий того, аби я за тобою плакала! Я плачу, що Михайло пiде восени в рекрути!

Вiн пiдняв брови високо вгору i спитав цiлком зимно й спокiйно:

– Тому?.

. Ну, то плачте здоровi, дальше! Я гадав, що маете вже кулешу[42 - Кулеша – мамалига.] готову, а ви заводите, як по вмерлих. Як так, то я можу собi знов iти…

– Іди, iди, звiдки прийшов!

– Я йду, звiдки прийшов, – скипiв вiн, – аби-сьте знали! Аби-сьте таки знали! – І очi його замиготiли зимним блиском.

– Іди! – кликнула вона, вибухаючи гнiвом та пiднявши грiзно руку вгору. – Якби ти сьогоднi йшов до жовнiрiв, я би Богу дякувала! Як ти смiешся зi слiз маминих, то нехай собаки плачуть за тобою, а коли тобi слова мами й тата байдужi, то нехай тобi вороги твоi радять.

Іди з моiх очей, забирайся!

Вiн вiдвернувся i вийшов повiльним кроком надвiр. Тут постояв хвильку, вiдпихаючи сильнiше з раптового зворушення. Надумувався, але не пiшов зараз туди назад, звiдки прийшов. Зайшов уперед тихо до стайнi, де стояла одна дiйна корова, i почав там перешукувати. Шниряв за яйцями. Коли повибирав iх з гнiзда, вернувся ще в курник, узяв першу курку, що сидiла скраю пiд рукою на бантах, i висунувся безшелесно на подвiр'я.

Аж вiдтак пiшов туди, «звiдки прийшов»…

II

Марiйка осталася знов сама. Не плакала вже бiльше. Сцена iз Савою прогнала м'якi сльози вiд неi. Несказанно гiрке почуття отуманення запанувало нею i скривило болiсно ii уста.

Чому був Сава такий лихий? Чому був такий лихий, коли дитиною був такий добрий i щирий, такий, як Михайло?

Чи не працювала вона для обох, вiдколи свiт побачили, чи не жила лише для них? Чим скривдила його? Не годувала iх однаково, не убирала? Як малим, так тепер великим змивала власними руками iх волосся i бiлля; цiлою душею рада була видiти iх добрими газдами, щоби люди шанували iх у селi, щоби шанував iх свiт.

А однак…

коли Михайло вже змалку вичитував iм iх волю з очей, заходився коло господарства, мов дорослий, працював, гарував[43 - Гарувати —тяжко працювати.