Людина

Адже се, мабуть, знаеш?

Радник не знаходив слiв, щоб виразити свое зачудування, аж по якiйсь хвилинi сказав сумним, гiрким тоном:

– А я об тiм нiчого не знав! Правда, вiн бував часто в моiм домi, вештався чимало бiля неi, однак нiколи не приходило менi щось подiбного на думку. А вона… i се ж подяка за мою любов? – кликнув огiрчений. – За моi батькiвськi старання? Ох, як се болить, болить! Тобi, чужому, звiрилась, а перед своiм батьком, перед рiдним батьком, могла щось такого затаiти!..

– Успокiйся лиш, чоловiче, – утихомирював доктор.

 – До мене теж не приходила, щоби свое серце якраз передо мною вилити. Прийшла, щоб попросту порадитися зi мною, як з лiкарем. Мучила ii безсоннiсть, i гарячка до крайностi пiдтинала ii сили. Вона несказанно багато терпiла, i то тайком; а се, старий, вимагае чимало сили. «Не могли б ви, дитинко, менi сказати, – питався я, – що бiльше-менше могла би сьому бути за причина? Ви ж бували звичайно найздоровiшi з цiлоi родини».

«Чи се мусить бути, пане докторе?» – спитала вона.

«Авжеж, дитинко; се задля вас самих».

На те й розповiла дрижачими устами, розповiла менi цiлу iсторiю. Я ледве затаiв свое зворушення. Яка шкода, що доля обоiх так роздавила! Була б з них вийшла прегарна пара, а iх потомки, старий… iх потомки… ех! – тут i замовк нараз.

– І що ж далi, докторе? – питав радник пригнетеним голосом.

– Нiчо. Просила лиш, щоб я об тiм нiкому нiчого не згадував, а з нею самою також про те бiльше не говорив.

Коли я спитав, чому про те з своiми не говорить, вiдповiла: «Нащо?»

«А так собi, Олено. Geteilter Schmerz ist halber Schmerz».[17 - Подiлений бiль – це половина болю (нiм.).]

Вона похитала головою.

«Нi, пане докторе; перше треба менi самiй перемогти горе; як довго воно в грудi лютуе, нiхто менi не поможе».

– Вона, Епамiнондасе, одна з тих, котрi самi з собою справляються.

Радник лиш зiтхнув.

– Якби вона була хлопцем, – почав наново лiкар, – були би з неi i вийшли люди.

А так жiнка… що почне жiнка з надвишкою розуму при горшках i мисцi?

– Ох, доленько моя! – застогнав радник. – Як же ти мене гiрко навiстила, мене i моiх безвинних дiтей! Тепер же я розумiю, чому вона за К. вийти не може.

– Ну, щодо сього питання, то спробуемо ще, – вiдповiв доктор. – Супроти отрути вживаеться також отрута. Як вiддасться, так затреться все горе, вся гризота. Таких випадкiв маемо доволi.