Місто

«Культурних сил треба нам, от що», – мiркував Степан. І йому приемно було, що вiн тiльки тимчасово, на три роки, покинув своi стрiхи, щоб вернутися потiм при повнiй зброi на боротьбу i з самогоном, i з крадiжками, i з недiяльнiстю мiсцевоi влади.

Зрештою, дiйшла йому черга до голови управи. Степан переступив порiг, трохи побоюючись, чи не побачить надто чуже обличчя в крiслi коло столу, м’якi меблi й застелену килимом пiдлогу. Це ж як-не-як, а в Киевi! Але заспокоiвся з першого погляду. Обстава в кабiнетi голови управи мало чим рiзнилась вiд умеблювання кiмнати райбюро, що правила разом за кабiнет усьому районному урядовi Спiлки.

Хiба що канапа коло стiни – про такi розкошi в районi годi було й марити, та на неi i мiсця, мабуть, гулящого не стало б.

Сам голова управи був чолов’яга без нiяких викрутасiв, але вiн дуже здивувався, вислухавши Степана. Хiба вiн, сам активний робiтник Спiлки в районному масштабi, не знае, куди за такими справами треба звертатись? Треба насамперед зарееструватись, як командировочному, i взятись на облiк у профспiлчанськiй бiржi працi.

На все це есть певний, усiм вiдомий розпорядок, i не можна ж, зрештою, марно гаяти свiй час i час зайнятоi людини!

Степан вийшов з його кабiнету трохи спантеличений. Все те, що казав йому голова, вiн i сам чудесно знав. Але це… в загальному порядковi! Хлопець весь час нишком надiявся, що для нього зроблять маленький виняток, хоч би за активну участь у революцii й бездоганну працю в профспiлцi.

Крiм того, вiн був командирований до вищоi школи i мав право на пiдтримку в першу чергу. А голова управи не спитав навiть його документiв. Це прикро, але справедливо, треба визнати! Якi можуть тут бути протекцii?

Знайшовши бiржу, Степан дiзнався, що вона функцiонуе для одвiдувачiв тiльки середами й п’ятницями. А в той день якраз був понедiлок. Такий був порядок, i жодних порушень його не робилося навiть для приiжджих. Обiжники[1 - Те саме, що циркуляр.] про це розiслано своечасно по районах – так повiдомила його реестраторка.

До речi, вона звернула його увагу на спис потрiбних йому для переестрацii документiв, i Степан з жахом побачив, що деяких йому бракуе i виправити iх швидко не можна.

Як надiйно вiн заходив до Палацу працi, так сумно покидав його покрiвлю. Йому вмить стало ясно, що служби вiн тут не втрапить. Вiн – один серед сотнi. Поки виправлятиме потрiбнi документи, iншi розберуть те, що есть.