Місто

Ця порада зацiкавила хлопця. Поснiдавши салом i хлiбом, вiн брав книжку вiсника й виряджався на цiлий день, систематично оглядаючи всi мiсця, що на планi були умовно позначенi й мали збоку пояснення. За три днi вiн одвiдав Лавру, спустився в дальнi й ближнi печери, де у вузькому кам’яному проходi з низьким склепiнням тягнуться одноманiтнi заскленi домовини святих i свiчки прочан блимають, задихаючись, у загусклому повiтрi; зайшов на Аскольдову могилу, занедбане тепер кладовище, i читав там на пам’ятниках iмена людей, що жили колись i не лишили по собi нiчого, крiм табличок; гуляв крутими алеями колишнього Царського саду, сидiв iз книжкою над кручею, що спадае до Днiпра; був у Софii i Володимирському соборi, осередках церковного руху, що непомiтно точиться пiд високими банями; дивився на Золотi Ворота, колись браму великого Киева, обiйшов великi базари – Житнiй, Єврейський та Бессарабку, блукав коло вокзалу, подорожував Берестейським шосе до полiтехнiки, мандрував через Демiiвку в Голосiiвський лiс, спочивав у Ботанiчному саду й витратився не без вагання на тридцять копiйок, щоб потрапити до Історичного музею та музею Ханенка, де захоплено любувався на прадiдiвську зброю, старовиннi меблi, панно й фарфоровий кольоровий посуд, що найбiльше спиняв на собi його очi.

Блиск, фарби й тонкi малюнки на ньому чарували його й вабили до себе його руки. Вiн подовгу стояв перед експонатами, пильнував у них кожноi дрiбнички, мiцно вбираючи iх у пам’ять, i все нове, що вiн бачив, легко вкладалося йому в голову рiвними шарами, зв’язуючись тисячами ниток з тим, що вiн читав чи про що догадувався. І все нове збуджувало йому нову жадобу. Вiд пам’ятникiв, позначених у старому планi, лишились здебiльшого самi п’едестали. Постатi Іскри i Кочубея вiн, правда, бачив – вони валялись на надбережжi з побитими руками коло якоiсь кузнi. Тiльки Богдан скакав незайманий на баскому конi й показував на пiвнiч булавою, чи то погрожуючи нею, чи збираючись ii схилити.

Найуважнiше вiн оглянув Подiл, ту частину мiста, де сам жив, наочно переконуючись, що не тiльки вiд людей лишаються мертвi написи, а й цiлi доби iсторii минають майже без слiду, покидаючи там i там невиразнi здогади про колишню велич. Блискучий центр середнiх вiкiв з Академiею та славетними монастирями обернувся тепер у дрiбне торжище, притулок крамарiв i лайливих перекупок, осередок кустарних виробництв мила, гiльз, шкiри, оцту й гуталiну.