Добрий Бог. Оповідання

Вiн вжахнувся цього слова, й спокiйний його настрiй поплив кудись геть, а на душi знову зробилось холодно й темно.

Що ж робити?

– Я все сама зроблю.

– Аборт?

– Хоч би й так. Іди, iди зараз звiдцiль.

Це теж образило Вiктора. Вiн несвiдомо сiв на стiлець i замислився.

Думки лiтали роем, i Вiктор не мiг стежити за ними.

«Вона аборт хоче зробити? Що ж з того буде? Що буде?»

Далi вiн не мiг думати. На цiм мiсцi думки почали бiгти кудись убiк, зачiпаючи зовсiм нецiкаве.

– Котра зараз година? Мабуть, рано ще? Може, пiти з Кусею в театр?

Тут вiн згадав, що сьогоднi Куся нiкуди не пiде, й зараз же питав себе:

«Чому?»

– А, вона вагiтна!

Зробилось весело.

Справа вже не така страшна, як здавалось ранiш.

«Ну, вагiтна то й вагiтна. Зробить аборт, замажем це дiло, то буде добре. Я тепер маю, сказати б так, перевагу перед iншими. Гм, майже батько. А на свiтi гарно жити… Куська плаче?»

Вiн пiдiйшов до неi.

– Ну, годi. Я вже передумав, i ми зробимо те, що ти хочеш.

Вiн подумав ще трохи i сказав:

– Прощавай.

Нахилився й, поцiлувавши ii, вийшов.

Ранком вiн щиро молився в церквi, щоб аборт пройшов якнайлiпше.

Через кiлька день товариш Вiктора Юрко повернувся iз села, де гостював у родичiв. Права рука в нього була на перев’язi.

– Де це ти скалiчився? – здивовано спитав Вiктор, зустрiвшись з ним.

Юрко весело засмiявся.

– Chercher la femme! Парубки прострелили через дiвчину.

– Ти ще й смiешся?

Юрко ще веселiш вiдповiв:

– Ну, як же не смiятись, коли смiшно? Зрозумiй, моiм власним револьвером та менi ж руку прострелили.

Одiбрали й прострелили. Хiба тут мало смiху? Уяви собi: натовп оскаженiлих хлопцiв i супроти iх моя героiчна постать з револьвером у руцi. Так. Потiм малюнок мiняеться: натовп наскакуе, бгае мене пiд себе, i врештi я маю прострелену руку!

Тепер уже й Вiктор засмiявся. Одначе який гарний цей Юрко! Його зранили, а вiн смiеться.

Вiктор почув щиру повагу до Юрка за його непочату життеву енергiю, невичерпаний iнстинкт життя.

Юрко тим часом казав далi:

– Отее вже починае гоiтись. Ще поiду в село. На щастя, мент бурхливий, небезпечний, науки в школi немае. Отже ж, на селi весело, вiльно, натуральне все. Однi вечорницi чого вартi! Котра дiвчина тобi вподобалась – iди й бери ii, якщо хто ранiш тебе не взяв.

– Як же ти поiдеш? Ще вб’ють тебе там.

– Дурниця! Я в той же вечiр розпив з хлопцями четвертину самогону, й ми помирились.