Добрий Бог. Оповідання

Та й чи варто звертати на це увагу? Навпаки, хлопцi поважають мене тепер. Так я от що хотiв сказати – поiдем удвох. Ну, до чого гарно там! Дiвчата там – справжнi дiвчата, а не виснаженi оселедцi в чорних сукнях. Як ти iй вподобався, вона тобi вiдверто це скаже, не буде драми витiвати. Їдем, не пожалкуеш.

– Нi, нi…

Вiктор засмiявся. Юрко ж знае, що вiн «сiмейна» людина.

Юрко поморщився.

– Ну, не чекав вiд тебе, що ти такий забобонний! Сама наука каже, що людина – iстота полiгамiйна. Хiба ти вже проти науки?

Вiктор знову посмiхнувся.

Воно-то так… але… негарно якось..

– Дурень ти. Прощавай, поiду сам.

Вiкторовi хотiлось поiхати.

«Поiду так собi… провiтритись. А щоб з дiвчатами там що, то нi… До того ж Кусi зараз не до мене… акушерки й таке iнше. Так, навiть Куся рада буде, що я поiду. А приiду вже пiсля. Ну, звичайно, з дiвчатами нi, нi…»

Вiктор радiв, що може поiхати. Навiть треба було йому поiхати, заспокоiтись пiсля тих життевих неприемностей, що спiткали його.

Стривай, – сказав вiн Юрковi, – я теж поiду, тiльки умова: ти й не силкуйся там тягти мене до дiвчат… ти ж знаеш, я людини невiльна.

Вiн був у той момент невдоволений з того, що дiйсно вiн невiльний, i заздрив Юрковi.

Але поборов у собi тi чуття й ще раз подумав, що iде в село тiльки провiтритись.

Через чотири днi Вiктор повернувся назад у мiсто. Одначе яка нахаба отой Юрко! Як не пручався вiн, але той затяг його на вечорницi i… Ну, звiсно що… Але ж хiба вiн, Вiктор, винний в тому? То ж Юрко, ота нахаба!

Вiктор пiсля того ходив у церкву й довго молився, щоб Бог простив йому невiльну зраду.

Себе ж вiн й надалi вважав чистим i вiрним Кусi.

Тепер Вiктор сидiв у сiнематографi вкупi з Кусею й дивився на велике полотно, на якому бiгали люди, кохали одне одного, мучились, убивали, але був далекий вiд переживань героiв екрана.

Вiн гадав про ту стiну, котра з кожною годиною вiдгороджувала його вiд Кусi. Пiсля аборту в iх вiдношення вкралось недовiр’я i пiдозрiння. Вiктор почав помiчати, що Куся не завше бувае правдива.

Наприклад, навiщо було позавчора обдурювати його i казати, що вона пiде до подруги, а йти в театр дивитись на «Гамлета»? Не хотiла, може, з ним iти? Хотiлось бути однiй? Так чого ж цього не сказати? А може…

Погана думка залiзла в голову Вiктора, й вiн нiяк не мiг ii перемогти. Ревниве почуття кублилось усерединi, й Вiкторовi було неприемно й гiрко.

– Невже вона може зрадити пiсля того, як була моею? Гм? Правда, жiнка iстота мало постiйна.