Добрий Бог. Оповідання

Невже це правда, що я винний, а не вона? Я перший образив ii, покинув… Нi, нi! Це не оправдання – з горя закликати до себе мужчину. Може, то ii коханець? У, проклятi! Треба було вбити, як собаку. Як важко!»

Голова горiла, а руки й ноги були холоднi, як лiд. Нервове тремтiння пробiгло по тiлу, неприемне й колюче. Мороз дужчав i залазив пiд пальто. Вiктора почало трохи нудити. Вiн нахилився, взяв грудку снiгу й почав жувати. Трохи одiйшло. Вiн подивився навкруги.

– Прощай, життя, – промовив вiн.

Але це вийшло неприродно i неправдиво.

З чим тут прощатись? Вiктор плюнув i пiшов далi.

«Снiг е виглядозмiна води, – думав вiн. – Вода в свою чергу е сполучення кисню й водню й формула ii Н

O. Кожне тiло… Куся!»

Вiн майже вигукнув це слово.

Куся! Навiщо ж так зробилось? Образила й зрадила… Я мушу померти. А як кохав, кохав…

Вiктор пiдiйшов до паркану, схилився й заридав. Сльози текли струмками й почуття плачу було заспокоюючим. Вiн потер очi снiгом i пiшов далi.

Вдома Вiктор почув себе надзвичайно втомленим.

Запаливши електрику, вiн почав був писати листа до батькiв i до Кусi, але втома зовсiм придушила його. Очi самi собою заплющувались, голова хилилась на стiл, занадто приемно було сидiти не ворушачись. Тодi вiн постановив написати листи й застрелитись завтра.

Лiг зразу ж на постiль, бо втома не давала й Богу помолитись, i трохи погадав про те, як здивуються батьки, коли завтра побачать його з простреленою головою, як будуть плакати й правити панахиду. Але втома не дозволила йому довго думати, i вiн заснув мiцно й спокiйно.

Вранцi Вiктора розбудила мати, бо вiн дуже допiзна заспався. Вiн швиденько вбрався i, вбираючись, думав, як перебути майбутнiй день. Потiм одразу згадав, що треба застрелитись, згадав Кусю, згадав свою клятьбу. Всi цi спогади неприемно вразили його, i вiн захвилювався.

«Нап’юсь чаю, тодi…» – думав вiн.

Чай здався йому дуже смачним. Немов Вiктор нiколи не пив такого. Навiть спитав матiр, чи це той самий чай, що вони завше п’ють? Виявилось, що той самий.

Пiсля чаю Вiктор замкнувся в своiй кiмнатi, вийняв револьвера, поклав на стiл i сам сiв коло столу. Розклав папiр, але листи знову не писались.

Ну, що вiн напише? Що стрiляеться через те, що дiвчина зрадила?

Одразу уявилась йому газетна iнформацiя:

«Дня такого-то, в годину таку-то позбавив себе життя Вiктор Хобровський. Причина романтична».

І Вiктор думав – всi прочитають, насмiються i скажуть, що вiн зробив, як справжнiй дурень.