Добрий Бог. Оповідання

– А все-таки треба… поклявся…

Вiн пiдвiвся, хотiв пiти на подвiр’я, походити там трошки, а тодi вже неодмiнно застрелитись.

Хай тодi думають, як знають. Нiчого не напише. Хай Куська радiе, що так зручно обкрутила його.

Вiктор сховав револьвера i почав зодягати пальто, але хтось дуже смикнув дверi й гукнув:

– Одчини, чого там замкнувся, як панночка.

Вiктор впiзнав, що то Юрко, й зрадiв йому, як довго сподiваному гостевi.

«Ну, ось посидить Юрко, а як пiде, тодi вже неодмiнно застрелюсь», – думав вiн, вiдсуваючи засува.

Юрко з’явився в кiмнатi, рожевий вiд морозу, свiжий, холодний, i, не роздягаючись, сiв на канапi.

– По дуже екстренiй справi, – казав вiн, розв’язуючи мимохiдь башлика. – Позич менi, будь такий ласкавий, сто карбованцiв. Захопив, брате, трипера, – додав вiн тихiше й засмiявся.

Смiшно стало й Вiкторовi. Який гарний цей Юрко: захопив погану хворобу й смiеться.

– Як же так? – спитав Вiктор.

– Не менi казати, не тобi слухати. Страшенно прикро.

Хоч би вiд повii, а то вiд iнтелiгентноi панночки. І ще, стерво, таку незайманiсть вдавала.

Вiкторовi одразу стало соромно. От справжня людина, оцей Юрко. Живе, повний життя. Не те що вiн – мусить гинути, ганебно гинути…

Вiктор глянув у вiкно. Там, на вулицi, чудовим кольором вилискували по снiгу сонячне промiння, немов по вулицi казковим чарiвником щедро розсипано було безлiч сяючих дiамантiв. Ось проiхав бадьоро вiзник… ось пройшла панi, червона вiд морозу, затуляючи муфтою обличчя, щоб не задубiв носик…

І раптом вiн згадав:

«Бог добрий, милосердний.

Вiн простить, простить… я молитись буду кожного ранку й вечора, й вiн простить, бо вiн добрий, несказанно добрий. Вiн простить за клятьбу, вiн простить за все… буду жити, буду жити, жити…»

Сповнений вщерть радостi, немов несподiвано визволившись з глибокого холодного льоху, де йому належало ще довго гнити й страждати, забувши про те, що вiн уже не мае людськоi вартостi, Вiктор кинувся до здивованого Юрка й почав стискати його в обiймах.

Собачий Хутiр. Липень, р. 1918

Гайдамака

Коли зав’язалася бiйка мiж гайдамаками й червоногвардiйцями, то до гайдамакiв прийшло два учнi сьомого класу К-ськоi гiмназii й запропонували своi послуги. Їх прийняли з радiстю, бо людей було мало, дали iм по винтовцi, дали ремiнний пас з набоями, й учнi стрiляли, вартували, носили крадькома з вокзалу кулеметнi стрiчки, спали й iли, як справжнi козаки.